Юридичний інформаційний проект про виконавче провадження та примусове стягнення боргів. Корисна інформація для боржників, стягувачів та виконавців.

Зупинення вчинення виконавчих дій у виконавчому провадженні

Зупинення вчинення виконавчих дій у виконавчому провадженні

ЗМІСТ

1. Підстави та порядок зупинення вчинення виконавчих дій:
1.1. Проходження боржником строкової військової служби, військової служби за призовом осіб офіцерського складу, військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, якщо боржник проходить військову службу та виконує бойові завдання військової служби у бойовій обстановці чи в районі проведення антитерористичної операції, якщо згідно з умовами служби проведення виконавчих дій неможливе, на прохання стягувача, який проходить таку військову службу
1.2. Зупинення судом стягнення на підставі виконавчого документа
1.3. Зупинення судом реалізації арештованого майна у разі відсутності іншого майна боржника, на яке може бути звернено стягнення
1.4. Порушення господарським судом провадження у справі про банкрутство боржника, якщо відповідно до Закону на вимогу стягувача поширюється дія мораторію, запровадженого господарським судом
1.5. Звернення виконавця та/або заінтересованої особи до суду із заявою про заміну вибулої сторони правонаступником у порядку, встановленому частиною п’ятою статті 15 цього Закону
1.6. Надання судом, який видав виконавчий документ, відстрочки виконання рішення
1.7. Включення підприємства паливно-енергетичного комплексу до Реєстру підприємств паливно-енергетичного комплексу, які беруть участь у процедурі погашення заборгованості, яка виникла внаслідок розрахунків за енергоносії з урахуванням дати заборгованості відповідно до Закону України “Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу” від 23.06.2005 № 2711-IV (далі – Закон № 2711-IV), крім рішень, передбачених абзацом шостим пункту 3.7 статті 3 Закону № 2711-IV
1.8. Затвердження плану санації боржника до порушення провадження у справі про банкрутство
1.9. Надіслання виконавчого документа до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, у випадку, передбаченому частиною третьою статті 4 Закону України “Про гарантії держави щодо виконання судових рішень”
1.10. Включення підприємств, що виробляють, транспортують та постачають теплову енергію, надають послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води, підприємств централізованого водопостачання та водовідведення, що надають послуги з централізованого водопостачання та водовідведення, послуги з постачання холодної води та послуги з водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), до реєстру підприємств, що беруть участь в процедурі врегулювання заборгованості відповідно до Закону України “Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії”від 03.11.2016 № 1730-VIII (далі – Закон № 1730-VIII), з виконавчих проваджень, стягувачами за якими є Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України”, її дочірня компанія “Газ України”, Публічне акціонерне товариство “Укртрансгаз”, постачальники електричної енергії, а боржниками – підприємства, що виробляють теплову енергію, транспортують та постачають теплову енергію, надають послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води, та підприємства централізованого водопостачання та водовідведення, що надають послуги з централізованого водопостачання та водовідведення, послуги з постачання холодної води та послуги з водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем)
1.11. Встановлення мораторію на звернення стягнення на активи боржника за зобов’язаннями підприємств залізничного транспорту, майно яких розміщене на території проведення антитерористичної операції, на якій органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження

2. Введення мораторію щодо вимог стягувача відповідно до статті 21 Закону України “Про фінансову реструктуризацію”

3. Наслідки зупинення вчинення виконавчих дій

 

1. Підстави зупинення вчинення виконавчих дій

Закон України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 №1404-VIII набув чинності 05.10.2016 р. (далі – Закон).
Статтями 34, 35 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено підстави, порядок та строки зупинення вчинення виконавчих дій.
Необхідно звернути увагу, що Законом встановлено вичерпний перелік підстав для зупинення вчинення виконавчих дій, а зупинення вчинення виконавчих дій, за наявності таких підстав, є обов’язковим.

1.1. Проходження боржником строкової військової служби, військової служби за призовом осіб офіцерського складу, військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, якщо боржник проходить військову службу та виконує бойові завдання військової служби у бойовій обстановці чи в районі проведення антитерористичної операції, якщо згідно з умовами служби проведення виконавчих дій неможливе, на прохання стягувача, який проходить таку військову службу.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 34 Закону виконавець зупиняє вчинення виконавчих дій у разі:
1) Проходження боржником строкової військової служби, військової служби за призовом осіб офіцерського складу,
2) Військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період,
3) Якщо боржник проходить військову службу та виконує бойові завдання військової служби у бойовій обстановці чи в районі проведення антитерористичної операції, якщо згідно з умовами служби проведення виконавчих дій неможливе,
4) На прохання стягувача, який проходить таку військову службу.

Отже, за наявності вищезазначених обставин, якщо проведення виконавчих дій згідно з умовами проходження служби боржником неможливе, виконавець не пізніше наступного робочого дня, коли йому стало відомо про зазначені обставини, виносить постанову про зупинення вчинення виконавчих дій, до закінчення строку дії таких обставин.

Також, виконавець зупиняє вчинення виконавчих дій у разі надходження письмової заяви стягувача, який проходить відповідну військову службу.

Початок і закінчення проходження військової служби визначено Законом України “Про військовий обов’язок і військову службу”. Про початок проходження військової служби робиться відповідний запис у військовому квитку, а отже документом, який підтверджує призов та проходження військової служби військовослужбовцем у особливий період, а також підтверджує призов під час мобілізації резервістів та військовозобов’язаних, є військовий квиток.

Також, відповідно до Листа Генерального штабу Збройних Сил України від 21.08.2014 р. N 322/2/7142, документами, які підтверджують призов військовозобов’язаних на військову службу під час мобілізації, можуть бути:

  • довідка про призов військовозобов’язаного на військову службу, видана військовим комісаріатом або військовою частиною;
  • витяг із наказу або довідка про зарахування до списків військової частини, які видаються військовою частиною для резервістів. Зазначені документи можуть видаватися родинам військовозобов’язаних та резервістів для пред’явлення їх за місцем вимоги.
    Документами, які підтверджують безпосередню участь особи в антитерористичній операції, можуть бути:
  • довідка про безпосередню участь особи в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України;
  • витяг із наказу командира військової частини про вибуття для виконання завдань антитерористичної операції та прибуття після їх виконання;
  • витяг із наказів (по стройовій частині) першого заступника керівника Антитерористичного центру (командира сектору) про прибуття для виконання завдань антитерористичної операції та вибуття до місця постійної дислокації;
  • витяги із наказів керівника (першого заступника, заступника керівника) Антитерористичного центру при Службі безпеки України про залучення до проведення антитерористичної операції.

Необхідно відзначити, що закінченням військової служби для резервістів та військовозобов’язаних є день виключення військовослужбовців із списків особового складу військової частини, про що робиться відповідний запис до військового квитка.

У разі, якщо сторона виконавчого провадження служить у війську на контрактній основі, виконавче провадження має здійснюватися у загальному порядку.

Виконавець не пізніше наступного робочого дня, коли йому стало відомо про відповідні обставини, зупиняє вчинення виконавчих дій до закінчення строку дії зазначених обставин, про що виносить відповідну постанову. (ч.2 ст. 34 та ч. 1 ст. 34 Закону)

1.2. Зупинення судом стягнення на підставі виконавчого документа

Згідно пункту 2 частини першої статті 34 Закону виконавець зупиняє вчинення виконавчих дій у разі зупинення судом стягнення на підставі виконавчого документа.

Відповідно до пункту 15 Постанови Пленуму ВССУ від 07.02.2014 № 6, при розгляді скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця, за наявності підстав, суд може зупинити стягнення на підставі виконавчого листа, до розгляду такої скарги по суті.

Згідно п.6 ч.1 ст.152 ЦПК, зупинення стягнення на підставі виконавчого документа, який оскаржується боржником у судовому порядку, може застосовуватись судом, як захід забезпечення позову.

Також, п. 4 ч.1 ст.67 ГПК, як захід забезпечення позову, передбачено зупинення стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.

Отже, зупинення судом стягнення на підставі виконавчого документа, застосовується судами, як захід забезпечення позову, при розгляді справ щодо оскарження виконавчих написів та про визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню.

Також, звертаємо увагу, що пунктом 2 постанови Пленуму Верховного суду України № 9 від 22.12.2006 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» визначена недопустимість забезпечення позову шляхом зупинення виконання судового рішення, що набрали законної сили.

Необхідно відзначити, що відповідно до чинного законодавства суд касаційної інстанції (ВССУ згідно ч. 1 ст. 328 ЦПК, ВАСУ згідно п.5 ч.1 ст.215 КАС, ВГСУ згідно ст.1211 ГПК), а також Верховний суд України відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 3601 ЦПК має право зупинити виконання оскаржуваного рішення (ухвали) суду. Рішення і ухвала суду касаційної інстанції набирають законної сили з моменту їх оголошення і є обов’язковими для виконання.

Незважаючи на те, що при наявності ухвали про зупинення судом стягнення на підставі виконавчого документа та наявності ухвали про зупинення судом касаційної інстанції виконання оскаржуваного рішення (ухвали) суду, наступають такі ж правові наслідки, які перешкоджають подальшому вчиненню дій по виконавчому провадженню, Закон не передбачає такої підстави для зупинення вчинення виконавчих дій, як надходження до державного виконавця ухвали касаційної інстанції про зупинення виконання оскаржуваного рішення (ухвали) суду та не передбачає порядок дій державного виконавця у випадку отримання такої ухвали від суду або сторін.

Отже, враховуючи зазначене, державний виконавець, керуючись п.2 ч.1 ст. 34 Закону, зупиняє вчинення виконавчих дій лише у випадках надходження ухвали суду про зупинення судом стягнення на підставі виконавчого документа.

Виконавець не пізніше наступного робочого дня, коли йому стало відомо про зазначені обставини, зупиняє вчинення виконавчих дій до розгляду питання по суті, про що виносить відповідну постанову. (ч.2 ст. 34 та ч. 1 ст. 34 Закону)

1.3. Зупинення судом реалізації арештованого майна у разі відсутності іншого майна боржника, на яке може бути звернено стягнення

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 34 Закону виконавець зупиняє вчинення виконавчих дій у разі зупинення судом реалізації арештованого майна у разі відсутності іншого майна боржника, на яке може бути звернено стягнення.

Необхідно відзначити, що чинним законодавством України передбачено застосування заходів забезпечення позову, шляхом зупинення судом продажу арештованого майна. Порядок забезпечення позову регулюється ст. ст. 66,67 ГПК України та ст. ст. 151-154 ЦПК України.
Зупинення продажу майна, як захід забезпечення позову, застосовується у випадках розгляду справ, пов’язаних із встановленням належності арештованого майна. Особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутись до суду з позовом про визнання права власності на відповідне майно і про зняття з нього арешту, таке право заінтересованої особи передбачено ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження». У справах за позовом про визнання права власності на майно і про зняття з нього арешту суд забезпечує позов шляхом зупинення продажу арештованого майна до з’ясування приналежності його позивачу.

Відповідно до ст. 66 ГПК України та ст. 151 ЦПК України забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.

Як вбачається із судової практики, зупинення продажу арештованого майна, як захід забезпечення позову, застосовується судом також при розгляді справ про визнання недійсними та скасування звітів про оцінку майна.

Так, при розгляді заяви про забезпечення позову шляхом зупинення передачі на реалізацію арештованого майна у виконавчому провадженні, в рамках справи №456/3453/16 за позовною заявою особи про визнання недійсними та скасування звітів, суди першої та апеляційної інстанції дійшли висновку, що невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду та задовольнили відповідну заяву про забезпечення позову.

Необхідно відзначити, що відповідно до ч. 5 с. 57 Закону України «Про виконавче провадження», оскарження в судовому порядку результатів визначення вартості чи оцінки майна не зупиняє передачі майна на реалізацію, крім випадків зупинення передачі майна на реалізацію судом.
Враховуючи вищевикладене, зупинення судом продажу майна, як захід забезпечення позову, вживається при розгляді справ:

  • пов’язаних із встановленням належності арештованого майна;
  • про визнання недійсними та скасування звітів про оцінку майна.

У разі надходження до державного виконавця ухвали суду, про зупинення судом реалізації арештованого майна, державний виконавець зупиняє вчинення виконавчих дій лише в частині, що стосуються реалізації зазначеного майна. Отже, якщо у боржника, окрім майна, реалізація якого зупинена судом, на праві приватної власності наявне інше майно, то виконавець, з метою недопущення затягування процесу виконання рішення, повинен вжити заходів для виконання рішення за рахунок такого майна боржника.

Виконавець не пізніше наступного робочого дня, коли йому стало відомо про обставини передбачені даним пунктом, зупиняє вчинення виконавчих дій до розгляду питання по суті, про що виносить відповідну постанову. (ч.2 ст. 34 та ч. 1 ст. 34 Закону)

1.4. Порушення господарським судом провадження у справі про банкрутство боржника, якщо відповідно до Закону на вимогу стягувача поширюється дія мораторію, запровадженого господарським судом.

Згідно пункту 4 частини першої статті 34 Закону виконавець зупиняє вчинення виконавчих дій у разі порушення господарським судом провадження у справі про банкрутство боржника, якщо відповідно до Закону на вимогу стягувача поширюється дія мораторію, запровадженого господарським судом.
Відповідно до п. 4 ч.1 ст. 34 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець не зупиняє вчинення виконавчих дій за рішеннями:

1) про виплату заробітної плати;
2) про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я або смертю особи;
3) про виплату аліментів;
4) про повернення невикористаних та своєчасно неповернутих коштів загальнообов’язкового державного соціального страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності;
5) про виплату авторської винагороди;
6) немайнового характеру; а також, у разі перебування виконавчого провадження на стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум (у тому числі одержаних від реалізації майна боржника).

Відповідно до ст. 19 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», мораторій на задоволення вимог кредиторів вводиться одночасно з порушенням провадження у справі про банкрутство, про що зазначається в ухвалі господарського суду. Відповідна ухвала є підставою для зупинення вчинення виконавчих дій, за виконавчими документами на які поширюється дія мораторію, запровадженого господарським судом.

Також, відповідно до ч. 5 ст. 19 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», дія мораторію не поширюється:

  • на задоволення вимог поточних кредиторів;
  • на виплату заробітної плати та нарахованих на ці суми страхових внесків на загальнообов’язкове державне пенсійне та інше соціальне страхування.

Необхідно звернути увагу, що відповідно до ч. 1 ст. 19 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», мораторій на задоволення вимог кредиторів – зупинення виконання боржником грошових зобов’язань і зобов’язань щодо сплати податків і зборів (обов’язкових платежів), термін виконання яких настав до дня введення мораторію, і припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов’язань та зобов’язань щодо сплати податків і зборів (обов’язкових платежів), застосованих до дня введення мораторію.
Отже, якщо заборгованість перед кредиторами або заборгованість з виплати заробітної плати та нарахованих на ці суми страхових внесків на загальнообов’язкове державне пенсійне та інше соціальне страхування виникла після введення мораторію, то на рішення про стягнення такої заборгованості дія мораторію не поширюється.

При цьому, слід враховувати, що відповідно до ст. 2 Закону України «Про оплату праці», заробітна плата за своєю структурою складається з:

  • основної заробітної плати;
  • додаткової заробітної плати;
  • інших заохочувальних та компенсаційних виплат.

Враховуючи вищезазначене, на виплати, які складають структуру заробітної плати, не поширюється дія мораторію, запровадженого господарським судом, у разі порушення господарським судом провадження у справі про банкрутство боржника, а отже, виконавець не зупиняє вчинення виконавчих дій за рішеннями про стягнення відповідних виплат.
Враховуючи викладене, виконавець не зупиняє вчинення виконавчих дій з виконання рішень зазначених в п. 4 ч.1 ст. 34 Закону України «Про виконавче провадження» та виконання рішень, за якими відповідно до ч. 5 ст. 19 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» на вимогу стягувача не поширюється дія мораторію, запровадженого господарським судом, а також, у разі перебування виконавчого провадження на стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум (у тому числі одержаних від реалізації майна боржника).

Відповідно до ст. 19 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», стягнення грошових коштів за вимогами кредиторів за зобов’язаннями, на які не поширюється дія мораторію, провадиться з рахунку боржника в установі банку. Контроль за такими стягненнями здійснює арбітражний керуючий (розпорядник майна, керуючий санацією, ліквідатор).

Звернення стягнення на майно боржника за вимогами, на які не поширюється дія мораторію, здійснюється виключно за ухвалою господарського суду, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство боржника.

Необхідно відзначити, що при зупиненні вчинення виконавчих дій у разі порушення господарським судом провадження у справі про банкрутство боржника, арешт з майна та коштів боржника не знімається.

Звертаємо увагу, що відповідно до ч. 4 ст. 28 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», господарський суд за заявою керуючого санацією знімає арешт з майна боржника чи інші обмеження щодо розпорядження його майном у разі, якщо такі арешти чи обмеження перешкоджають виконанню плану санації, господарській діяльності боржника та відновленню його платоспроможності. Звертаємо увагу У випадку зупинення вчинення виконавчих дій, на підставі п. 4 ч. 1 ст. 34 Закону, арешт з майна та коштів боржника може бути знятий виключно на підставі ухвали господарського суду про зняття арешту.

Отже, у разі порушення господарським судом провадження у справі про банкрутство боржника, якщо відповідно до Закону на вимогу стягувача поширюється дія мораторію, запровадженого господарським судом, виконавець не пізніше наступного робочого дня, коли йому стало відомо про відповідні обставини, зупиняє вчинення виконавчих дій до закінчення строку дії зазначених обставин, про що виносить відповідну постанову. (ч.2 ст. 34 та ч. 1 ст. 34 Закону)

1.5. Звернення виконавця та/або заінтересованої особи до суду із заявою про заміну вибулої сторони правонаступником у порядку, встановленому частиною п’ятою статті 15 цього Закону

Відповідно до пункту 5 частини першої статті 34 Закону виконавець зупиняє вчинення виконавчих дій у разі звернення виконавця та/або заінтересованої особи до суду із заявою про заміну вибулої сторони правонаступником у порядку, встановленому частиною п’ятою статті 15 цього Закону.

Згідно зі ст. 15 Закону, сторонами виконавчого провадження є стягувач і боржник. Стягувачем є фізична або юридична особа чи держава, на користь чи в інтересах яких видано виконавчий документ. Боржником є визначена виконавчим документом фізична або юридична особа, держава, на яких покладається обов’язок щодо виконання рішення.

Відповідно до чинного законодавства, у разі вибуття однієї із сторін виконавчого провадження за поданням державного виконавця, приватного виконавця або за заявою сторони суд замінює сторону виконавчого провадження її правонаступником (зазначена норма передбачена ст. 378 ЦПК ст. 25 ГПК, ст. 264 КАС).

Згідно ч. 5 ст. 15 Закону, у разі вибуття однієї із сторін виконавець за заявою сторони, а також заінтересована особа мають право звернутися до суду із заявою про заміну сторони її правонаступником. Для правонаступника усі дії, вчинені до його вступу у виконавче провадження, є обов’язковими тією мірою, якою вони були б обов’язковими для сторони, яку правонаступник замінив.

Пунктом 12 Розділу ІІ Інструкції з організації примусового виконання рішень передбачено, що у разі вибуття однієї зі сторін виконавчого провадження (припинення юридичної особи, а також в інших випадках заміни сторони у виконавчому провадженні), якщо правовідносини допускають правонаступництво, виконавець за заявою сторони виконавчого провадження, а також сама заінтересована сторона мають право звернутися до суду із заявою про заміну сторони виконавчого провадження її правонаступником.

Необхідно відзначити, що виконавець має право звернутися до суду із заявою про заміну сторони її правонаступником, не з власної ініціативи, а виключно за заявою сторони виконавчого провадження.

Під процесуальним правонаступництвом у виконавчому провадженні слід розуміти заміну однієї зі сторін (стягувача або боржника) з переходом прав та обов’язків від правопопередників до іншої особи (правонаступника), що раніше не брали участі у виконавчому провадженні.

Підставами правонаступництва є смерть громадянина, реорганізація юридичної особи, відступлення права вимоги, переведення боргу (глави 47, 87 ЦК).

Доказами правонаступництва, залежно від підстав виникнення, можуть бути: свідоцтво про право на спадщину (статті 1296, 1297 ЦК), правочин щодо заміни кредитора або боржника у зобов’язанні (статті 512, 513, 520, 521 ЦК), передавальний акт комісії з припинення юридичної особи (статті 104, 107 ЦК).

Звертаємо увагу, що відповідно до ч. 2 ст. 104 ЦК, юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення запису про її припинення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Слід зазначити, що під час вирішення питання про заміну сторони виконавчого провадження у зв’язку з правонаступництвом через відступлення права вимоги має бути договір про відступлення права вимоги.

Необхідно відзначити, що під час звернення до суду щодо заміни сторони у виконавчому провадженні про стягнення аліментів на утримання дитини необхідно враховувати положення ч. 4 ст. 256-3 СК України, згідно з якою за прийомними дітьми зберігається право на аліменти, пенсію, інші соціальні виплати, а також на відшкодування шкоди у зв’язку з втратою годувальника, які вони мали до влаштування до прийомної сім’ї.

Відповідно до ст. 515 ЦК, заміна кредитора не допускається у зобов’язаннях, нерозривно пов’язаних з особою кредитора, зокрема у зобов’язаннях про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я або смертю.

Необхідно відзначити, що відповідно до п. 3 ч.1 ст. 39 Закону, виконавче провадження підлягає закінченню у разі припинення юридичної особи – сторони виконавчого провадження, якщо виконання її обов’язків чи вимог у виконавчому провадженні не допускає правонаступництва, смерті, оголошення померлим або визнання безвісно відсутнім стягувача чи боржника. Відповідно до ч.2 ст. 39 Закону, постанова про закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених п. 3 ч.1 ст. 39 Закону, виноситься виконавцем в день настання відповідних обставин або в день, коли виконавцю стало відомо про такі обставини.

Отже, незважаючи на те, що згідно норм ЦК, смерть громадянина є підставою для правонаступництва в порядку спадкування, вимоги ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження» виключають право виконавця та/або заінтересованої особи на звернення до суду з заявою про заміну сторони виконавчого провадження у разі смерті, оголошення померлим або визнання безвісно відсутнім стягувача чи боржника, оскільки в даному випадку виконавче провадження підлягає закінченню в день настання відповідних обставин або в день, коли виконавцю стало відомо про такі обставини.

Згідно абз. 2 ч. 5 ст. 15 Закону України «Про виконавче провадження», у разі якщо сторона виконавчого провадження змінила найменування (для юридичної особи) або прізвище, ім’я чи по батькові (для фізичної особи), виконавець, за наявності підтверджуючих документів, змінює своєю постановою назву сторони виконавчого провадження.

Зазначене регламентоване й п. 14 Розділу ІІ Інструкції з організації примусового виконання рішень, а саме: у разі якщо сторона виконавчого провадження змінила найменування без процедури реорганізації (для юридичної особи) або прізвище, ім’я чи по батькові (для фізичної особи), виконавець за наявності підтвердних документів (про внесення змін до установчих документів, довідки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців та громадських формувань, довідки органу державної реєстрації актів цивільного стану, копії паспорта) своєю постановою змінює назву сторони виконавчого провадження. Така постанова виконавця приєднується до виконавчого документа при його передачі до іншого органу державної виконавчої служби або приватного виконавця або поверненні його стягувачу чи до суду.

Отже, зміна найменування сторони виконавчого провадження, без процедури реорганізації (для юридичної особи) або прізвище, ім’я чи по батькові (для фізичної особи), не є підставою для зупинення вчинення виконавчих дій.

Враховуючи викладене, виконавець зупиняє вчинення виконавчих дій у разі звернення виконавця за заявою сторони виконавчого провадження, а також у разі безпосереднього звернення заінтересованої сторони до суду із заявою про заміну вибулої сторони правонаступником, якщо наявні підстави для правонаступництва та такі правовідносини допускають правонаступництво.

Виконавець не пізніше наступного робочого дня, коли йому стало відомо про зазначені обставини, зупиняє вчинення виконавчих дій до розгляду питання по суті, про що виносить відповідну постанову. (ч.2 ст. 34 та ч. 1 ст. 34 Закону)

Відповідно до пункту 12 Розділу ІІ Інструкції з організації примусового виконання рішень, на підставі постановленої судом ухвали виконавець своєю постановою замінює сторону виконавчого провадження. Ухвала суду та постанова виконавця долучаються до виконавчого документа при його передачі до іншого органу державної виконавчої служби або приватного виконавця або поверненні його стягувачу чи до суду.

Пунктом 13 Розділу ІІ Інструкції з організації примусового виконання рішень передбачено, що правонаступництво можливе на всіх стадіях виконавчого провадження – з моменту відкриття виконавчого провадження до його закінчення. Після заміни вибулої сторони виконавчого провадження її правонаступником виконавець продовжує виконання виконавчого провадження в порядку, встановленому Законом.

1.6. Надання судом, який видав виконавчий документ, відстрочки виконання рішення

Згідно пункту 6 частини першої статті 34 Закону виконавець зупиняє вчинення виконавчих дій у разі надання судом, який видав виконавчий документ, відстрочки виконання рішення.
Відповідно до норм, які містяться у Цивільному процесуальному кодексі України, Господарському процесуальному кодексі України та Кодексі адміністративного судочинства, суд, як під час ухвалення рішення, так і в процесі його виконання, за наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення, за заявою сторони виконавчого провадження або за власною ініціативою, може відстрочити виконання ухваленого рішення. (ст. 373 ЦПК, ст. 121 ГПК, ст. 263 КАС).
Це питання врегульовано також ст. 33 Закону, яка передбачає, що за наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим (хвороба сторони виконавчого провадження, відрядження сторони виконавчого провадження, стихійне лихо тощо), сторони мають право звернутися до суду, який видав виконавчий документ, із заявою про відстрочку або розстрочку виконання рішення.

Враховуючи зміст ч. 1 ст. 33 Закону, необхідно відзначити, що надання судом відстрочки виконання рішення допускається лише щодо судових рішень.

Слід зазначити, що перелік найбільш характерних виняткових обставин, що можуть враховуватися судом під час розгляду питання про відстрочку, наведений у ст. 373 ЦПК та ст. 263 КАС не є вичерпним.

Під відстрочкою виконання рішення розуміється перенесення строку його виконання на новий строк, визначений судом. Саме так тлумачить цю норму судова практика та постанови Пленумів ВГСУ та ВССУ.

Необхідно відзначити, що питання про відстрочку виконання вирішує лише суд, який видав виконавчий документ, тобто суд, що розглянув справу у першій інстанції.

На практиці є випадки, коли виконавчий документ видано апеляційним судом, який, скасовуючи рішення суду першої інстанції, ухвалив власне рішення або допустив негайне його виконання і видав виконавчий документ. Проте це не змінює підсудності такої заяви.

Слід зазначити, що норми чинного законодавства не обмежують відповідне право суду певним строком: воно може бути реалізоване в будь-який час після набрання рішенням суду законної сили і до його фактичного виконання, але в межах строку пред’явлення виконавчого документа до виконання.

Необхідно відзначити, що згідно з ч. 4 ст. 33 Закону України «Про виконавче провадження», Законом можуть встановлюватися особливості щодо надання відстрочки або розстрочки виконання рішення.

Такі особливості встановлено ч. 4 ст. 39 Закону України від 05 червня 2003 року № 898-IV «Про іпотеку» (Закон № 898-IV), відповідно до якої відстрочка виконання рішення суду про звернення стягнення на предмет іпотеки не допускається в разі, якщо:

  • іпотеку включено до іпотечного пулу;
  • відстрочка може призвести до істотного погіршення фінансового стану іпотекодержателя;
  • проти іпотекодавця чи іпотекодержателя порушено справу про банкрутство.

Заяви сторін про відстрочку виконання рішення суду за наявності для цього підстав розглядаються в установленому чинним законодавством порядку, за результатами вирішення яких поставляється ухвала.

У разі задоволення заяви в ухвалі суду зазначається строк дії відстрочки. Межі дії відстрочки можуть бути визначені не лише датою, а й настанням якоїсь події (зміна матеріального становища відповідача, видужання тощо).

Якщо обставини, через які особі було надано відстрочку, припинили існування раніше, ніж було зазначено в ухвалі суду, суд за заявою заінтересованої особи може вирішити питання про припинення дії відстрочки.

Необхідно відзначити, що Закон України «Про виконавче провадження» № 1404-VIII містить дві взаємовиключні норми щодо наслідків надання судом відстрочки виконання рішення.

Так, відповідно до п. 6 ст. 34 Закону України «Про виконавче провадження», виконавець зупиняє вчинення виконавчих дій у разі надання судом, який видав виконавчий документ, відстрочки виконання рішення.

Згідно ж п. 8 ч. 1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження», виконавчий документ повертається стягувачу, якщо відстрочка виконання рішення, надана судом, яким постановлено рішення, не закінчилася.

Враховуючи, що законодавцем чітко не визначено наслідки надання судом відстрочки виконання рішення, то у випадку надходження до державного виконавця ухвали про відстрочку виконання судового рішення, державний виконавець відповідно до п. 8 ч. 1 ст. 37 Закону повинен повернути виконавчий документ стягувачу, а відповідно до п. 6 ст. 34 Закону – зупинити вчинення виконавчих дій. У даному випадку, виконавець на власний розсуд, з огляду на конкретну ситуацію, приймає рішення про застосування тієї чи іншої норми Закону.

Отже, у випадку прийняття рішення про зупинення вчинення виконавчих дій, з підстав передбачених п. 6 ст. 34 Закону, виконавець не пізніше наступного робочого дня, коли йому стало відомо про відповідні обставини, зупиняє вчинення виконавчих дій до закінчення строку дії зазначених обставин, про що виносить відповідну постанову. (ч.2 ст. 34 та ч. 1 ст. 34 Закону)

1.7. Включення підприємства паливно-енергетичного комплексу до Реєстру підприємств паливно-енергетичного комплексу

Включення підприємства паливно-енергетичного комплексу до Реєстру підприємств паливно-енергетичного комплексу, які беруть участь у процедурі погашення заборгованості, яка виникла внаслідок розрахунків за енергоносії з урахуванням дати заборгованості відповідно до Закону України “Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу” від 23.06.2005 № 2711-IV (далі – Закон № 2711-IV), крім рішень, передбачених абзацом шостим пункту 3.7 статті 3 Закону № 2711-IV

Відповідно до пункту 7 частини першої статті 34 Закону виконавець зупиняє вчинення виконавчих дій у разі включення підприємства паливно-енергетичного комплексу до Реєстру підприємств паливно-енергетичного комплексу, які беруть участь у процедурі погашення заборгованості, яка виникла внаслідок розрахунків за енергоносії з урахуванням дати заборгованості відповідно до Закону України “Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу” від 23.06.2005 № 2711-IV (далі – Закон № 2711-IV), крім рішень, передбачених абзацом шостим пункту 3.7 статті 3 Закону № 2711-IV.

Частиною 2 статті 2 Закону № 2711-IV визначено, що дія цього Закону поширюється на підприємства паливно-енергетичного комплексу, а також інших учасників розрахунків, які мають або перед якими є заборгованість, що виникла внаслідок неповних розрахунків за енергоносії.
Пунктом 1.3 ст.1 Закону № 2711-IV до учасників розрахунків віднесено:

  • підприємства паливно-енергетичного комплексу, суб’єктів господарської діяльності;
  • розпорядників коштів державного та місцевих бюджетів;
  • державні цільові фонди;
  • Державний комітет України з державного матеріального резерву;
  • правонаступників ліквідованих фондів, що були передбачені законодавством;
  • розпорядників цільового галузевого фонду створення ядерно-паливного циклу Міністерства палива та енергетики України, які мають дебіторську або кредиторську заборгованість та здійснюють заходи щодо її погашення на умовах, визначених цим Законом.

Пунктом 3.1 ст. 3 № 2711-IV встановлено, що для участі у процедурі погашення заборгованості шляхом застосування механізмів, визначених цим Законом, орган управління підприємства паливно-енергетичного комплексу приймає відповідне рішення. Підприємство паливно-енергетичного комплексу, яке прийняло рішення про участь у процедурі погашення заборгованості, підлягає реєстрації шляхом внесення цього підприємства до Реєстру. Порядок ведення та користування даними Реєстру визначається Кабінетом Міністрів України.

Документом, що підтверджує участь підприємства паливно-енергетичного комплексу у процедурі погашення заборгованості, є виписка з Реєстру (п. 3.2.6 ст. 3 Закону № 2711-IV).

Абзацом 6 п.3.7 ст.3 Закону № 2711-IV передбачено, що на строк участі підприємства паливно-енергетичного комплексу у процедурі погашення заборгованості підлягають зупиненню виконавчі провадження та заходи примусового виконання рішень щодо цього підприємства із стягнення заборгованості, яка виникла до 01.01.2013 року, що підлягають виконанню в порядку, встановленому Законом України “Про виконавче провадження”.

Враховуючи вимоги пункту 3.7 статті 3 Закону № 2711-IV та п. 7 ч. 1 ст. 34 Закону України “Про виконавче провадження”, у разі включення підприємства паливно-енергетичного комплексу до Реєстру підприємств паливно-енергетичного комплексу, які беруть участь у процедурі погашення заборгованості, яка виникла внаслідок розрахунків за енергоносії з урахуванням дати заборгованості відповідно до Закону № 2711-IV, виконавець зупиняє вчинення виконавчих дій до закінчення строку дії процедури погашення заборгованості підприємствами паливно-енергетичного комплексу, визначеного Законом 2711-IV, крім рішень про:

1) виплату заробітної плати;
2) вихідної допомоги;
3) інших виплат (компенсацій), що належать працівнику у зв’язку з трудовими відносинами;
4) відшкодування матеріальної (майнової) шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я або смертю;
5) стягнення аліментів;
6) стягнення заборгованості із сплати внесків до фондів загальнообов’язкового державного соціального страхування, яка виникла до 01.01.2011 року, і заборгованості із сплати єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування до органів Пенсійного фонду України.

Також, відповідно до ч. 3 ст. 34 Закону України «Про виконавче провадження», виконавче провадження, у разі включення підприємства паливно-енергетичного комплексу до Реєстру підприємств паливно-енергетичного комплексу, які беруть участь у процедурі погашення заборгованості, яка виникла внаслідок розрахунків за енергоносії з урахуванням дати заборгованості відповідно до Закону України № 2711-IV, не зупиняється у разі стягнення заборгованості перед Національною акціонерною компанією “Нафтогаз України” та/або її дочірнім підприємством, що здійснювало постачання природного газу на підставі ліцензії.
Однак, відповідно до рішення Конституційного суду України від 13.12.2012 року № 18-рп/2012, Конституційний Суд України вважає, що наведений перелік підстав, за яких не зупиняється виконавче провадження, не є вичерпним, оскільки підприємства паливно-енергетичного комплексу, внесені до Реєстру, залишаються суб’єктами господарських, трудових та інших правовідносин, не пов’язаних з розрахунками за енергоносії.

Також, необхідно відзначити, що відповідно до резолютивної частини рішення Конституційного суду України від 13.12.2012 року № 18-рп/2012, положення п. 15 ч. 1ст. 37 Закону України “Про виконавче провадження” від 21.04.1999 року з наступними змінами у взаємозв’язку з положеннями ч. 1 ст.41, ч. 5 ст. 124, п. 9 ч. 3 ст. 129 Конституції України, ст. 115 ГПК України, п. п. 1.3, 1.4 ст. 1, ч. 2 ст. 2, абз. 6 п. 3.7 ст. 3 Закону України “Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу” треба розуміти так, що:

  • обов’язкове зупинення виконавчого провадження та заходів примусового виконання судових рішень здійснюється лише щодо стягнення заборгованості, яка виникла через неповні розрахунки за енергоносії, та щодо учасників розрахунків, визначених Законом України “Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу”;
  • внесення юридичної особи, незалежно від форми власності, до Реєстру підприємств паливно-енергетичного комплексу, які беруть участь у процедурі погашення заборгованості, не є підставою для зупинення виконавчого провадження та заходів примусового виконання судових рішень щодо стягнення з неї заборгованості, яка не стосується неповних розрахунків за енергоносії і не визначена Законом України “Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу”.

Отже, враховуючи вимоги Закону № 2711-IV та тлумачення Конституційного суду України (рішення від 13.12.2012 року №18-рп/2012), зупинення вчинення виконавчих дій на підставі п. 7 ч. 1 ст. 34 Закону України “Про виконавче провадження”, здійснюється лише за наявності трьох умов:
1) включення боржника до Реєстру підприємств паливно-енергетичного комплексу які беруть участь у процедурі погашення заборгованості відповідно до Закону України “Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу”;
2) стягнення заборгованості, яка виникла через неповні розрахунки за енергоносії;
3) стягнення заборгованості, яка виникла до 01.01.2013 року.

Отже, враховуючи зазначене, виконавець не пізніше наступного робочого дня, коли йому стало відомо про обставини передбачені п. 7 ч. 1 ст. 34 Закону, крім рішень, за якими стягнення не зупиняється, зупиняє вчинення виконавчих дій до закінчення строку дії процедури погашення заборгованості підприємствами паливно-енергетичного комплексу, визначеного Законом України “Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу”, про що виносить відповідну постанову.

1.8. Затвердження плану санації боржника до порушення провадження у справі про банкрутство

Згідно пункту 8 частини першої статті 34 Закону виконавець зупиняє вчинення виконавчих дій у разі затвердження плану санації боржника до порушення провадження у справі про банкрутство.
Відповідно до ч. 5 ст. 5 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» від 14.05.1992 №2343-XII (далі-Закон№2343-XII), санація боржника до порушення справи про банкрутство – це система заходів щодо відновлення платоспроможності боржника, які може здійснювати засновник (учасник, акціонер) боржника, власник майна (орган, уповноважений управляти майном) боржника, кредитор боржника, інші особи з метою запобігання банкрутству боржника шляхом вжиття організаційно-господарських, управлінських, інвестиційних, технічних, фінансово-економічних, правових заходів відповідно до законодавства до порушення провадження у справі про банкрутство.

Згідно ч. 8 ст. 6 Закону № 2343-XII, господарський суд повинен розглянути заяву про затвердження плану санації боржника до порушення провадження у справі про банкрутство протягом одного місяця з дня прийняття відповідної заяви до розгляду. У разі відсутності підстав для відмови у затвердженні плану досудової санації боржника господарський суд виносить ухвалу про затвердження цього плану, введення мораторію на задоволення вимог кредиторів. Мораторій поширюється на вимоги кредиторів, що виникли до затвердження плану санації.
Частиною 9 ст. 3 Закону № 2343-XII передбачено, що строк дії процедури санації боржника до порушення провадження у справі про банкрутство не може перевищувати 12 місяців з дня затвердження судом відповідного плану санації.

Протягом дії цієї процедури не може бути порушено справу про банкрутство боржника за його заявою або за заявою будь-кого з кредиторів.

Протягом процедури санації боржника до порушення провадження у справі про банкрутство діє мораторій на задоволення вимог кредиторів.

Відповідно до пункту 5.8. Положення «Про порядок проведення санації до порушення провадження у справі про банкрутство» затвердженого постановою пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 15, в ухвалі про затвердження плану досудової санації зазначаються грошові вимоги кредиторів, на які поширюється дія мораторію на задоволення вимог кредиторів.

Ухвала про затвердження плану досудової санації надсилається учасникам процедури досудової санації, органу державної виконавчої служби та органу доходів і зборів за місцезнаходженням боржника.

Відповідно до пункту 6.5. Положення про порядок проведення санації до порушення провадження у справі про банкрутство затвердженого постановою Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 15, до процедури досудової санації можуть бути застосовані положення статті 28 Закону щодо арешту майна боржника та його зняття.
Згідно ч. 4 ст. 28 Закону № 2343-XII, господарський суд за заявою керуючого санацією знімає арешт з майна боржника чи інші обмеження щодо розпорядження його майном у разі, якщо такі арешти чи обмеження перешкоджають виконанню плану санації, господарській діяльності боржника та відновленню його платоспроможності.

Отже, у разі надходження ухвали про затвердження плану санації боржника до порушення провадження у справі про банкрутство державний виконавець, керуючись п.8 ч.1 ст. 34 Закону, виконавець не пізніше наступного робочого дня, зупиняє вчинення виконавчих дій до закінчення строку дії зазначених обставин, про що виносить відповідну постанову.

Відповідно до ч. 4 ст. 35 Закону України «Про виконавче провадження», у разі зупинення вчинення виконавчих дій на підставі п. 8 ч. 1 ст. 34 Закону, арешт, накладений виконавцем на майно боржника, у тому числі на кошти на рахунках боржника у банках та інших фінансових установах, протягом строку, на який виконавець зупиняє вчинення виконавчих дій, не знімається.

Враховуючи викладене, арешт з майна може бути знятий лише на підставі ухвали господарського суду, винесеної в порядку ч. 4 ст. 28 Закону № 2343-XII.

1.9. Надіслання виконавчого документа до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів

Надіслання виконавчого документа до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, у випадку, передбаченому частиною третьою статті 4 Закону України “Про гарантії держави щодо виконання судових рішень”

Відповідно до пункту 9 частини першої статті 34 Закону виконавець зупиняє вчинення виконавчих дій у разі надіслання виконавчого документа до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, у випадку, передбаченому частиною третьою статті 4 Закону України “Про гарантії держави щодо виконання судових рішень”.

Відповідно до ст. 4 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», виконання рішень суду про стягнення коштів з державного підприємства або юридичної особи здійснюється в порядку, визначеному Законом України “Про виконавче провадження”, з урахуванням особливостей, встановлених цим Законом.

У разі якщо рішення суду про стягнення коштів з державного підприємства або юридичної особи не виконано протягом шести місяців з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, його виконання здійснюється за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

Протягом десяти днів з дня встановлення державним виконавцем факту наявності підстав для повернення виконавчого документа стягувачу відповідно до пунктів 2-4, 9 частини першої статті 37 Закону України “Про виконавче провадження”, крім випадків, коли стягувач перешкоджає провадженню виконавчих дій, але не пізніше строку, встановленого частиною другою цієї статті, керівник відповідного органу державної виконавчої служби подає до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, документи та відомості, необхідні для перерахування стягувачу коштів, згідно з переліком, затвердженим Кабінетом Міністрів України, про що повідомляє в установленому порядку стягувача.

Перерахування коштів за рішенням суду здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, у тримісячний строк з дня надходження документів та відомостей, необхідних для цього, з одночасним направленням повідомлення про виплату коштів державному виконавцю, державному підприємству або юридичній особі.

Отже, якщо протягом шести місяців, з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, рішення про стягнення коштів з державного підприємства або юридичної особи не виконано, за наявності підстав для повернення виконавчого документа стягувачу відповідно до пунктів 2-4, 9 частини першої статті 37 Закону України “Про виконавче провадження”, керівник відповідного органу державної виконавчої служби подає до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, документи та відомості, необхідні для перерахування стягувачу коштів, а державний виконавець, у день їх направлення, зупиняє вчинення виконавчих дій до надходження від центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, повідомлення про перерахування коштів на відповідний рахунок органу державної виконавчої служби або стягувану, про що виносить відповідну постанову.

1.10. Включення підприємств, що виробляють, транспортують та постачають теплову енергію, до реєстру підприємств, що беруть участь в процедурі врегулювання заборгованості

Включення підприємств, що виробляють, транспортують та постачають теплову енергію, надають послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води, підприємств централізованого водопостачання та водовідведення, що надають послуги з централізованого водопостачання та водовідведення, послуги з постачання холодної води та послуги з водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), до реєстру підприємств, що беруть участь в процедурі врегулювання заборгованості відповідно до Закону України “Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії”від 03.11.2016 № 1730-VIII (далі – Закон № 1730-VIII), з виконавчих проваджень, стягувачами за якими є Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України”, її дочірня компанія “Газ України”, Публічне акціонерне товариство “Укртрансгаз”, постачальники електричної енергії, а боржниками – підприємства, що виробляють теплову енергію, транспортують та постачають теплову енергію, надають послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води, та підприємства централізованого водопостачання та водовідведення, що надають послуги з централізованого водопостачання та водовідведення, послуги з постачання холодної води та послуги з водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем)

Згідно пункту 10 частини першої статті 34 Закону виконавець зупиняє вчинення виконавчих дій у разі включення підприємств, що виробляють, транспортують та постачають теплову енергію, надають послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води, підприємств централізованого водопостачання та водовідведення, що надають послуги з централізованого водопостачання та водовідведення, послуги з постачання холодної води та послуги з водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), до реєстру підприємств, що беруть участь в процедурі врегулювання заборгованості відповідно до Закону України “Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії”від 03.11.2016 № 1730-VIII (далі – Закон № 1730-VIII), з виконавчих проваджень, стягувачами за якими є Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України”, її дочірня компанія “Газ України”, Публічне акціонерне товариство “Укртрансгаз”, постачальники електричної енергії, а боржниками – підприємства, що виробляють теплову енергію, транспортують та постачають теплову енергію, надають послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води, та підприємства централізованого водопостачання та водовідведення, що надають послуги з централізованого водопостачання та водовідведення, послуги з постачання холодної води та послуги з водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем).

Відповідно до ч. 4 ст. 34 Закону, виконавче провадження з підстави, передбаченої пунктом 10 частини першої статті 34 Закону, зупиняється у частині стягнення заборгованості за спожитий природний газ, використаний станом на 1 липня 2016 року для виробництва теплової та електричної енергії, послуг з опалення та постачання гарячої води (з урахуванням суми неустойки (штрафу, пені), інфляційних нарахувань, процентів річних, нарахованих на заборгованість за спожитий природний газ), крім заборгованості, раніше реструктуризованої (розстроченої та/або відстроченої), у тому числі згідно з рішенням суду.

Згідно ст. 2 Закону № 1730-VIII, дія цього Закону поширюється на відносини із врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії.

Відповідно до ст. 1 Закону № 1730-VIII, до спожитих енергоносіїв відносяться спожиті природний газ та електрична енергія.

Відповідно до ст. 3 Закону № 1730-VIII, для участі у процедурі врегулювання заборгованості теплопостачальні та теплогенеруючі організації, підприємства централізованого водопостачання та водовідведення включаються до реєстру, який веде центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері житлово-комунального господарства.

Враховуючи викладене, до реєстру підприємств, що беруть участь в процедурі врегулювання заборгованості відповідно до Закону України “Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії” (далі – реєстр), можуть включатися теплопостачальні та теплогенеруючі організації, підприємства централізованого водопостачання та водовідведення.

Відповідно до абзацу 3 ч. 2 ст. 3 Закону № 1730-VIII, рішення про включення або про відмову у включенні до реєстру приймається керівником центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері житлово-комунального господарства, або уповноваженою ним посадовою особою протягом 10 робочих днів з дня надходження заяви та розміщується на офіційному веб-сайті цього органу.

Враховуючи викладене, документом, що підтверджує включення підприємства чи організації до відповідного реєстру є рішення керівника центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері житлово-комунального господарства, або уповноваженої ним посадовою особою про включення до реєстру.

Отже, при надходженні до виконавця рішення про включення підприємства чи організації до реєстру підприємств, що беруть участь в процедурі врегулювання заборгованості відповідно до Закону України “Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії”, виконавець може перевірити наявність наданого рішення на офіційному веб-сайті Мінрегіону, оскільки відповідно до вимог ст. 3 Закону № 1730-VIII таке рішення розміщується на офіційному веб-сайті цього органу.

Постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2017 р. № 93 затверджено Порядок ведення реєстру теплопостачальних та теплогенеруючих організацій, підприємств централізованого водопостачання та водовідведення, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості за спожиті енергоносії, та користування зазначеним реєстром (далі – Порядок ведення реєстру).
Відповідно до п. 12 Порядку ведення реєстру, реєстр ведеться у паперовій формі та на електронних носіях.

Згідно п. 16. Порядку ведення реєстру, інформація про включені до реєстру підприємства надається користувачам реєстру у письмовій формі в строк, що становить не більш як десять робочих днів після надходження до Мінрегіону відповідного запиту.

Відповідно до абзацу 3 ч. 3 ст. 3 Закону № 1730-VIII, підприємство (організація) вважається виключеним з реєстру з наступного дня після прийняття центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері житлово-комунального господарства, рішення про виключення такого підприємства з реєстру та внесення відповідного запису до реєстру.

Враховуючи вищезазначене, документом, що підтверджує виключення підприємства чи організації до відповідного реєстру є рішення керівника центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері житлово-комунального господарства, або уповноваженої ним посадовою особою про виключення такого підприємства з реєстру та внесення відповідного запису до реєстру.

Слід зазначити, що включення боржника до реєстру, не є підставою для зупинення вчинення виконавчих дій за виконавчим провадженням про стягнення раніше реструктуризованої (розстроченої та/або відстроченої) заборгованості, у тому числі згідно з рішенням суду.
Отже, враховуючи викладене, не пізніше наступного робочого дня, з дня надходження до виконавця рішення про включення боржника до реєстру, виконавець зупиняє вчинення виконавчих дій у частині стягнення заборгованості за спожитий природний газ, використаний станом на 1 липня 2016 року для виробництва теплової та електричної енергії, послуг з опалення та постачання гарячої води (з урахуванням суми неустойки (штрафу, пені), інфляційних нарахувань, процентів річних, нарахованих на заборгованість за спожитий природний газ), до виключення боржника з реєстру підприємств, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості відповідно до Закону України “Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії”.

Відповідно до вимог ч. 4 ст.35 та абз.2 ч. 2 ст. 59 Закону, не пізніше наступного робочого дня, з дня надходження до виконавця рішення про включення боржника до реєстру, виконавець зобов’язаний зняти арешт з коштів, які знаходяться на рахунку боржника. Необхідно відзначити, що зазначені вимоги передбачають зняття арешту виключно з коштів, які знаходяться на рахунку боржника, а отже арешт, накладений виконавцем на майно боржника, протягом строку, на який виконавець зупиняє вчинення виконавчих дій, не знімається.

Згідно ч. 6 ст. 35 Закону, у разі поновлення виконавчого провадження, зупиненого на підставі пункту 10 частини першої статті 34 Закону, виконавче провадження повторному зупиненню з цих підстав не підлягає.

1.11. Встановлення мораторію на звернення стягнення на активи боржника за зобов’язаннями підприємств залізничного транспорту, майно яких розміщене на території проведення антитерористичної операції, на якій органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження

Відповідно до пункту 11 частини першої статті 34 Закону виконавець зупиняє вчинення виконавчих дій у разі встановлення мораторію на звернення стягнення на активи боржника за зобов’язаннями підприємств залізничного транспорту, майно яких розміщене на території проведення антитерористичної операції, на якій органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження.

Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо підприємств залізничного транспорту, майно яких розташоване на території проведення антитерористичної операції» від 20.12.2016 № 1787-VIII, який набрав чинності 17.02.2017 до розділу III “Перехідних та прикінцевих положень” Закону України “Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування” від 23.02.2012 № 4442-VI (далі – Закон № 4442-VI), внесено пункт 5-1, згідно якого, до проведення відповідно до законодавства інвентаризації і оцінки майна підприємств залізничного транспорту, що розміщене на території проведення антитерористичної операції, на якій органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, та затвердження передавального акта щодо цього майна публічному акціонерному товариству залізничного транспорту загального користування, 100 відсотків акцій якого належать державі (далі – Товариство) як правонаступнику прав і обов’язків зазначених підприємств встановити мораторій на звернення стягнення на активи Товариства за зобов’язаннями таких підприємств.

Враховуючи зазначене, датою встановлення мораторію на звернення стягнення на активи боржника за зобов’язаннями підприємств залізничного транспорту, майно яких розміщене на території проведення антитерористичної операції, на якій органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, необхідно вважати 17.02.2017.

Частиною другою статті другої Закону № 4442-VI встановлено, що товариство утворюється як публічне акціонерне товариство, 100 відсотків акцій якого закріплюються в державній власності, на базі Державної адміністрації залізничного транспорту України, а також підприємств, установ та організацій залізничного транспорту загального користування, які реорганізовуються шляхом злиття (далі – підприємства залізничного транспорту).

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 1 Закону № 4442-VI, підприємства залізничного транспорту загального користування – залізниці та державні підприємства, що належать до сфери управління центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері транспорту.

Згідно п. 3 ч. 1 ст. 1 Закону № 4442-VI, установи та організації залізничного транспорту загального користування – заклади охорони здоров’я, навчальні заклади, що належать до сфери управління центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері транспорту, а також вищі навчальні заклади I рівня акредитації, які здійснюють підготовку фахівців для залізничного транспорту.
Згідно ч. 4 ст. 2 Закону № 4442-VI, статут Товариства затверджується Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до п. 1 Загальних положень статуту публічного акціонерного товариства «Українська залізниця», публічне акціонерне товариство “Українська залізниця” (далі — товариство) є юридичною особою, що утворене відповідно до Закону України “Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування” (далі — Закон), постанови Кабінету Міністрів України від 25 червня 2014 р. № 200 “Про утворення публічного акціонерного товариства “Українська залізниця”.

Отже, враховуючи викладене, єдиним суб’єктом, на якого поширюються вимоги мораторію, на звернення стягнення на його активи за зобов’язаннями підприємств залізничного транспорту, майно яких розміщене на території проведення антитерористичної операції, на якій органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, є публічне акціонерне товариство “Українська залізниця”.

Відповідно до пункту 10-1 розділу XIII “Прикінцеві та перехідні положення” Закону України «Про виконавче провадження», на період дії мораторію, встановленого пунктом 5-1 розділу III “Перехідних та прикінцевих положень” Закону України “Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування”, підлягають зупиненню виконавчі провадження та заходи примусового виконання рішень щодо звернення стягнення на активи публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування, 100 відсотків акцій якого належать державі, за зобов’язаннями підприємств залізничного транспорту, майно яких розміщене на території проведення антитерористичної операції, на якій органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження.
Необхідно відзначити, що перелік населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, затверджено розпорядженням Кабінету Міністрів України від 7 листопада 2014 р. № 1085.

Отже, враховуючи зазначене, виконавець не пізніше наступного робочого дня, з дня коли йому стало відомо про обставини передбачені п. 11 ч. 1 ст. 34 Закону, за рішеннями щодо звернення стягнення на активи публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування, 100 відсотків акцій якого належать державі, за зобов’язаннями підприємств залізничного транспорту, майно яких розміщене на території проведення антитерористичної операції, на якій органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, зупиняє вчинення виконавчих дій до закінчення строку дії зазначених обставин.

Необхідно відзначити, що згідно пункту 5-2 Закону № 4442-VI, мораторій на звернення стягнення на активи Товариства, встановлений згідно з пунктом 5-1 цього розділу, втрачає чинність після проведення відповідно до законодавства інвентаризації і оцінки майна підприємств залізничного транспорту, що розміщене на території проведення антитерористичної операції, на якій органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, та затвердження передавального акта щодо цього майна Товариству, але не пізніше ніж через шість місяців з дня завершення антитерористичної операції”.

2. Введення мораторію щодо вимог стягувача відповідно до статті 21 Закону України “Про фінансову реструктуризацію”

Необхідно відзначити, що 19 жовтня 2016 року набув чинності Закон України «Про фінансову реструктуризацію» №1414-VIII (далі – Закон №1414-VIII ). Закон №1414-VIII запровадив поняття фінансової реструктуризації – комплексу заходів з реструктуризації грошового зобов’язання боржника, не вдаючись до процедур банкрутства.

Законом №1414-VIII також було внесено зміни до Закону України “Про виконавче провадження” (№ 606-XIV), зокрема доповнено зазначений Закон Главою 11 «Перехідні положення». Згідно зазначених змін, виконавче провадження щодо вимог стягувача підлягає обов’язковому зупиненню у разі введення мораторію відповідно до статті 21 Закону України “Про фінансову реструктуризацію” та укладення стягувачем договору про відстрочку відповідно до статті 22 Закону України “Про фінансову реструктуризацію”.

Разом з тим Закон України “Про виконавче провадження” (№ 606-XIV) з 05.10.2016 втратив чинність (крім статті 4 щодо Єдиного державного реєстру виконавчих проваджень), а 05.10.2016 набрав чинності Закон України «Про виконавче провадження від 02.06.2016 №1404-VIII. Але жодних змін, на виконання Закону «Про фінансову реструктуризацію», до Закону України «Про виконавче провадження» №1404-VIII законодавцем не вносилось.

Отже, на сьогоднішній день відсутні правові підстави для зупинення вчинення виконавчих дій у випадках введення мораторію щодо вимог стягувача відповідно до статті 21 Закону України “Про фінансову реструктуризацію” та укладення стягувачем договору про відстрочку відповідно до статті 22 Закону України “Про фінансову реструктуризацію”.

3. Наслідки зупинення вчинення виконавчих дій

Арешт, накладений виконавцем на майно боржника, у тому числі на кошти на рахунках боржника у банках та інших фінансових установах, протягом строку, на який виконавець зупиняє вчинення виконавчих дій, не знімається, крім випадку, передбаченого пунктом 10 частини першої статті 34 цього Закону. У період зупинення вчинення виконавчих дій виконавець має право звертатися до суду в порядку, встановленому цим Законом, а також вживати заходів до розшуку боржника (його майна) або проведення перевірки його майнового стану. (ч. 4 ст. 35 Закону)

Особливості окремих випадків зняття арешту при зупинення вчинення виконавчих дій описані в пунктах 1.4, 1.8, 1.10 даних Методичних рекомендацій.

Відповідно до ч. 5 ст. 35 Закону, після усунення обставин, що стали підставою для зупинення вчинення виконавчих дій, виконавець не пізніше наступного робочого дня з моменту, коли йому стало про це відомо, зобов’язаний продовжити примусове виконання рішення у порядку, встановленому цим Законом, про що виносить відповідну постанову.

Джерело: методичні рекомендації м. Дніпро, 2017 рік

comments powered by HyperComments
Правовий путь © 2017
Використання матеріалів сайту лише за умови посилання (для інтернет-видань - гіперпосилання) на «Правовий путь»