Юридичний інформаційний проект про виконавче провадження та примусове стягнення боргів. Корисна інформація для боржників, стягувачів та виконавців.

Визначення вартості та оцінка майна у виконавчому провадженні

Визначення вартості та оцінка майна у виконавчому провадженні

ЗМІСТ

  1. Загальні положення.
  2. Визначення вартості майна в рішенні суду.
  3. Визначення вартості майна за взаємною згодою сторін.
  4. Випадки, коли вартість майна боржника визначає державний виконавець. Акт про визначення вартості майна.
  5. Залучення експерта, спеціаліста та суб’єкта господарської діяльності-суб’єкта господарювання для оцінки майна.
  • Розмежування понять «експерт», «спеціаліст» та «суб’єкт оціночної діяльності — суб’єкт господарювання».
  • Підстави залучення суб’єкта господарської діяльності-суб’єкта господарювання для оцінки майна.
  • Вимоги до постанови про призначення суб’єкта оціночної діяльності — суб’єкта господарювання.
  1. Результати визначення оцінки майна, звіт про оцінку майна боржника.
  2. Ознайомлення сторін з результатами визначення вартості та оцінки майна.
  3. Оскарження результатів визначення вартості та оцінки майна.

 

  1. Загальні положення.

Правовою основою оцінки майна боржника є Закон України «Про виконавче провадження» (в редакції від 02.06.2016), Закон України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» (від 12.07.2001 Не 2658-111 зі змінами та доповненнями), Інструкція з організації примусового виконання рішень, затверджена наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 № 512/5 (в редакції наказу від 29.09.2016 № 2832/5). зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 30.09.2016 за № 1302/29432. Закон України «Про судову експертизу» (від 25.02.1994 На 4038-ХІІ). Цивільний кодекс України. Національний стандарт №1 «Загальні засади оцінки майна і майнових прав» (затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 10.09.2003 № 1440, в редакції від 15.04.2015) та інші нормативно-правові акти.

Перш, ніж розглядати питання оцінки майна у виконавчому проваджені, необхідно зазначити, що звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації. Згідно вимог ст. 56 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції від 02.06.2016). державний виконавець повинен провести опис та арешт майна, про що виноситься відповідна постанова. Перед передачею майна на реалізацію, необхідно визначити його вартість, а отже, провести оцінку майна.

Визначення вартості та оцінка майна у виконавчому провадженні здійснюється відповідно до вимог ст. 57 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції від 02.06.2016), відповідно до якої існує 4 варіанти визначення вартості або оцінки майна боржників, а саме:

1) визначення вартості майна в рішенні суду;

2) визначення вартості майна сторонами виконавчого провадження за взаємною згодою;

3) визначення вартості майна державним виконавцем;

4) оцінка майна суб’єктом оціночної діяльності-суб’єктом господарювання:

  1. Визначення вартості майна в рішенні суду.

Окремо слід зазначити, що вартість майна може бути визначена в рішенні суду, (п. 21 Розділу VІІІ Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 № 512/5 (в редакції наказу від 29.09.2016 № 2832/5), зареєстрованої в Міністерстві юстиції України від 30.09.2016 за № 1302/29432).

В більшості випадків, суд встановлює вартість на предмет іпотеки, відповідно до ст. 33 Закону України «Про іпотеку». Так, звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя. У п. 6 ч. 1 ст. 39 Закону України «Про іпотеку» визначено, у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначається початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації.

Таким чином, державний виконавець передає майно на реалізацію за ціною. визначеною судовим рішенням, без проведення визначення вартості чи оцінки такого майна, крім рішень про конфіскацію майна.

  1. Визначення вартості майна за взаємною згодою сторін.

Відповідно до п.1 ст. 57 Закону України «Про виконавче провадження», сторонам надається можливість визначити вартість майна за взаємною згодою. Державний виконавець після проведення опису майна направляє сторонам письмове повідомлення щодо визначення вартості майна, у якому зазначає:

  • майно, вартість якого необхідно визначити;
  • оформлення результатів визначення вартості майна сторонами у письмовій формі;
  • термін, протягом якого вони повинні визначити вартість, а саме: 10 днів з дня винесення постанови про арешт майна боржника державним виконавцем;

В п.1 ст. 57 Закону України «Про виконавче провадження» чітко зазначено, що сторони повинні надати результати визначення вартості майна виключно у письмовій формі. Такий варіант є необхідним, оскільки у державного виконавця буде наявне підтвердження домовленості сторін щодо визначення вартості майна, на яке ним звертається стягнення.

Відповідно до даних автоматизованої системи виконавчого провадження, в постанові про опис та арешт майна боржника автоматично надається роз’яснення сторонам виконавчого провадження або заставодержателю про те. що вони повинні письмово повідомити державного виконавця про результати визначення вартості майна.

Необхідно також зазначити, що у випадку, якщо сторони реалізують свої права через представників, виконавцю необхідно перевірити наявність документів, що підтверджують їх повноваження, а саме:

  • довіреність фізичної особи;
  • довіреність юридичної особи або документи, що посвідчують право представництва юридичної особи (документ про призначення керівником юридичної особи тощо);
  • рішення про призначення опікуном, піклувальником чи управителем спадкового майна;
  • ордер, до якого обов’язково додається витяг з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих дій; доручення органу чи установи, що уповноважені законом на надання безоплатної правової допомоги або про надання правової допомоги.

Документи, що посвідчують повноваження представників, повинні бути оформлені відповідно до вимог чинного законодавства. (п. 10 Розділу ІІ Інструкції з організації примусового виконання рішень, ст. 16 Закону України «Про виконавче провадження»).

Повноваження представників юридичної особи можливо перевірити через відомості з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб — підприємців та громадських формувань. В ч. 4 ст. 16 Закону України «Про виконавче провадження» зазначено, що представником юридичної особи у виконавчому провадженні може бути особа, яка відповідно до відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб — підприємців та громадських формувань має право вчиняти дії від імені такої юридичної особи без довіреності.

Дані про наявність обмежень щодо представництва юридичної особи у виконавчому провадженні можуть міститися в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб — підприємців та громадських формувань або у виданій довіреності.

  1. Випадки, коли вартість майна боржника визначає державний виконавець. Акт визначення вартості майна.

Якщо сторони виконавчого провадження не досягли згоди щодо визначення вартості майна, а також письмово не повідомили виконавця про визначену ними вартість майна, у такому випадку виконавець повинен самостійно визначити його вартість. про що складається відповідний акт (ч. 2 ст. 57 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції від 02.06.2016).

Слід також відмітити, що в цій же частині ст. 57 зазначено, що виконавець визначає: вартість майна, якщо заставодержатель письмово не повідомив його про результати визначення вартості такого майна. Тобто, виходячи з аналізу зазначеної норми, заставодержатель також має право брати участь у визначенні вартості майна, навіть, якщо відповідно до ст. 15 ЗУ «Про виконавче провадження», не являється стороною виконавчого провадження.

Звернення стягнення на заставлене майно здійснюється відповідно до вимог ст. 51 Закону України «Про виконавче провадження».

Таким чином, якщо державний виконавець не отримав від сторін виконавчою провадження, а також заставодержателя результатів визначення вартості заставленого майна, він проводить оцінку такого майна самостійно.

Згідно ч. 3 зазначеної статті. визначення вартості майна боржника виконавцем здійснюється з урахуванням таких умов:

1) оцінка проводиться за ринковими цінами, що діють на день визначення вартості майна;

2) враховується фактичний стан майна.

Для визначення вартості майна виконавець використовує власні знання, дані засобів масової інформації, повідомлення сторін виконавчого провадження та інших осіб, яких виконавець, у разі необхідності, може залучити до проведення визначення вартості майна.

Виконавець оформлює результати у вигляді акта про визначення вартості майна.

Акт про визначення вартості майна складається виконавцем, керуючись п. 8 розділу І та п. 19 Розділу VІІІ Інструкції з організації примусового виконання рішень. Затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012  № 512/5 (в редакції Міністерства юстиції України 29.09.2016 № 2832/5), зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 02.04.2012 № 489/20802. із обов’язковим зазначенням таких відомостей:

  • дата опису й арешту цього майна.
  • опис та аналіз зібраних і використаних даних та іншої інформації під час визначення вартості майна.
  • вартість кожного описаного предмета та загальна вартість майна.

У кінці акта (перед підписами) зазначаються відомості про кількість примірників акта та кому вони надаються (надсилаються). Акт про визначення вартості майна складається у трьох примірниках. Керуючись вимогами ст. 28 Закону України «Про виконавче провадження», два примірники акта надсилаються сторонам виконавчого провадження не пізніше наступною робочого дня після його скидання. Якщо сторони виконавчого провадження або їх представники присутні під час визначення вартості майна. Примірники акта вручаються їм під підпис. Третій акт залишається в матеріалах виконавчого провадження.

Абзац 1 п. 19 Розділу VІІІ Інструкції з організації примусового виконання рішень зазначає, що акт визначення вартості майна вважається чинним протягом шести місяців з дня його складання.

Існують нормативно-визначені випадки, коли державний виконавець не має права самостійно проводити оцінку майна та залучає суб’єкта оціночної діяльності – суб’єкта господарювання, а саме:

1) для проведення оцінки за регульованими цінами;

2) для оцінки нерухомого майна;

3) для оцінки транспортних засобів;

4) для оцінки повітряних, морських та річкових суден (абзац 2 ч. 3 ст. 57 ЗУ «Про виконавче провадження»).

Отже, державний виконавець самостійно визначає вартість майна:

А) у разі, якщо сторони виконавчого провадження, а також заставодержатель у 10-денний строк з дня винесення постанови про арешт майна боржника не досягли згоди щодо вартості майна та письмово не повідомили виконавця про визначену ними вартість майна (ч. 2 ст. 57 ЗУ «Про виконавче провадження»);

Б) у разі, якщо майно не входить до переліку, визначеного абзацом 2 ч. 3 ст. 57 ЗУ «Про виконавче провадження»;

В) у разі, якщо визначити вартість майна складно.

Щодо терміну виконання виконавцем визначення вартості майна, то чинне законодавство чітко не зазначає в який саме строк потрібно виконати зазначену дію.

Таким чином, виконавцю у прийнятті рішенння необхідно керуватися вимогами ст. 13 Закону України «Про виконавче провадження».

  1. Залучення експерта, спеціаліста та суб’єкта господарської діяльності-суб’єкта господарювання для оцінки майна.

Розмежування понять «експерт», «спеціаліст» та «суб’єкт оціночної діяльності -суб’єкт господарювання».

Відповідно до ст. 20 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції від 02.06.2016), державний виконавець для з’ясування та роз’яснень питань, що виникають під час здійснення виконавчого провадження і потребують спеціальних знань, виносить постанову про залучення експерта або спеціаліста (в окремих випадках — кількох експертів або спеціалістів), а для проведення оцінки майна — суб’єктів оціночної діяльності — суб’єктів господарювання.

Згідно цієї ж статті, експертом або спеціалістом може бути будь-яка дієздатна особа, яка має необхідні знання. кваліфікацію та досвід роботи у відповідній галузі. Однак Цивільний процесуальний кодекс України (в редакції від 19.10.2016) надає більш ширше роз’яснення зазначених термінів.

Зокрема, відповідно до ст. 53 ЦПК України, експертом є особа, якій доручено провести дослідження матеріальних об’єктів, явищ і процесів, що містять інформацію про обставини справи, і дати висновок з питань, які виникають під час розгляду справи і стосуються сфери її спеціальних знань. Як експерт може залучатися особа, яка відповідає вимогам встановленим Законом України «Про судову експертизу», і внесена до Державного реєстру атестованих судових експертів.

Так, відповідно до ст. 10 Закону України «Про судову експертизу», судовими експертами можуть бути особи, які мають необхідні знання для надання висновку з досліджуваних питань. Судовими експертами державних спеціалізованих установ можуть бути фахівці, які мають відповідну вищу освіту, освітньо-кваліфікаційний рівень не нижче спеціаліста, пройшли відповідну підготовку та отримали кваліфікацію судового експерта з певної спеціальності. Повноваження експерта підтверджується свідоцтвом про присвоєння кваліфікації судового експерта з певного виду експертної спеціальності.

Відповідно до п. 5 розділу VІ Положення про експертно-кваліфікаційні комісії та атестацію судових експертів (03.03.2015 № 3015), строк дії свідоцтва продовжується після підтвердження експертом кваліфікації: для працівників науково-дослідних установ судових експертиз Міністерства юстиції України — на п’ять років, для фахівців, які не є працівниками державних спеціалізованих установ, — на три роки.

Згідно ст. 54 ЦПК України, спеціалістом може бути особа, яка володіє спеціальними знаннями та навичками застосування технічних засобів і може надавати консультації під час вчинення процесуальних дій з питань, що потребують відповідних спеціальних знань і навичок.

Відповідно до ст. 5 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність», суб’єктами оціночної діяльності є:

суб’єкти господарювання — це зареєстровані в установленому законодавством порядку фізичні особи-суб’єкти підприємницької діяльності, а також юридичні особи незалежно від їх організаційно-правової форми та форми власності, які здійснюють господарську діяльність, у складі яких працює хоча б один оцінювач, та які отримали сертифікат суб’єкта оціночної діяльності відповідно до Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність».

В свою чергу, оцінювачами можуть бути громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які склали кваліфікаційний іспит та одержали кваліфікаційне свідоцтво оцінювача відповідно до зазначеного Закону.

Повноваження суб’єкта оціночної діяльності-суб’єкта господарювання підтверджується сертифікатом. Відповідно до п. 2 розділу І Положення про видачу сертифікатів суб’єктів оціночної діяльності (в редакції від 22,01.2016), сертифікатом суб’єкта оціночної діяльності є документ, що засвідчує право суб’єкта оціночної діяльності на внесення його до Державного реєстру оцінювачів та суб’єктів оціночної діяльності, які здійснюють оціночну діяльність у формі практичної діяльності з оцінки майна та які визнані суб’єктами оціночної діяльності за напрямами оцінки майна та спеціалізаціями у межах таких напрямів, шо в ньому зазначені.

Сертифікат видається строком на три роки і може бути анульований з підстав та в Порядку, що встановлені законодавством. Сертифікат підписується керівником Фонду державного майна та засвідчується печаткою.

Повноваження оцінювача підтверджується кваліфікаційним свідоцтвом оцінювача, відповідно до ст. 15 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні». Кваліфікаційне свідоцтво є: безстроковим у разі виконання вимог, встановлених вище зазначеним Законом. Оцінювачі зобов’язані не рідше одного разу в два роки підвищувати кваліфікацію за програмою підвищення кваліфікації. Невиконання цієї вимоги є підставою для зупинення дії кваліфікаційного свідоцтва оцінювача (ст. 14 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність»).

Щодо оплати роботи зазначених осіб, то експерт, спеціаліст і суб’єкт оціночної діяльності — суб’єкт господарювання мають право на винагороду за надані ними послуги.

Із суб’єктом оціночної діяльності-суб’єктом господарювання укладається договір. На підставі якого суб’єкт оціночної діяльності суб’єкт господарювання здійснює оцінку майна.

Відповідно до ст. 11 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні», договір на проведення оцінки майна укладається в письмовій формі та має містити такі істотні умови:

  1. зазначення майна, що підлягає оцінці;
  2. мета, з якою проводиться оцінка;
  3. вид вартості майна, що підлягає визначенню;
  4. дата оцінки;
  5. строк виконання робіт з оцінки майна;
  6. розмір і порядок оплати робіт;
  7. права та обов’язки сторін договору:
  8. умови забезпечення конфіденційності результатів оцінки, інформації, використаної під час її виконання;
  9. відповідальність сторін за невиконання або неналежне виконання умов договору;
  10. порядок вирішення спорів, які можуть виникнути під час проведення оцінки та прийняття замовником її результатів.

Також в договорі можуть бути зазначені й інші істотні умови. якщо це передбачено законодавством або за згодою сторін.

Необхідно також звернути увагу на вимоги ч. 4 ст. 23 Закону України «Про виконавче провадження». Зокрема, експерт, спеціаліст, суб’єкт оціночної діяльності — суб’єкт господарювання не можуть брати участі у виконавчому провадженні і підлягають відводу, якщо вони є близькими родичами сторін, їхніми представниками або іншими особами, які беруть участь у виконавчому провадженні, або заінтересовані в результаті виконання рішення, або якщо є інші обставини, що викликають сумнів у їх неупередженості.

За наявності підстав для відводу експерт, спеціаліст, суб’єкт оціночної діяльності — суб’єкт господарювання, перекладач зобов’язані заявити самовідвід. З тих самих підстав відвід таким особам може бути заявлений стягувачем, боржником або їхніми представниками. Відвід повинен бути вмотивованим, викладеним у письмовій формі і може бути заявлений у будь-який час до закінчення виконавчого провадження.

Питання про відвід експерта, спеціаліста. суб’єкта оціночної діяльності — суб’єкта господарювання вирішується у строк до п’яти робочих днів після надходження заяви про відвід шляхом винесення вмотивованої постанови виконавця.

Отже, слід розмежовувати поняття експерта, спеціаліста, суб’єкта оціночної діяльності-суб’єкта господарювання та оцінювача, оскільки зазначені особи мають різний правовий статус, різні завдання у виконавчому провадженні, а також різні документи, якими посвідчуються їх повноваження щодо вчинення певних дій.

Таким чином, державний виконавець, приймаючи рішення про залучення експерта, спеціаліста або суб’єкта оціночної діяльності-суб’єкта господарювання, повинен враховувати наступні вимоги:

  • наявність діючих документів, що підтверджують повноваження суб’єкта оціночної діяльності-суб’єкта господарювання із обов’язковим зазначенням терміну дії вказаних документів для того, щоб уникнути випадків, коли оцінка майна скасовується через прострочення дії кваліфікаційного свідоцтва чи сертифіката;
  • положення ст. 23 Закону України «Про виконавче провадження» щодо відводів у виконавчому провадженні.

Випадки залучення суб’єкта господарської діяльності — суб’єкта господарювання для оцінки майна

Статтею 57 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції від 02.06.2016), визначено підстави залучення суб’єкта оціночної діяльності — суб’єкта господарювання. Зокрема, суб’єкт оціночної діяльності — суб’єкт господарювання залучається державним виконавцем для оцінки майна у наступних випадках:

  •  у разі, якщо складно визначити вартість майна або окремих предметів.
  • для оцінки нерухомого майна, транспортних засобів, повітряних, морських та річкових суден;
  • для проведення оцінки за регульованими цінами.

Окремо необхідно зупинитися на понятті регульованих цін.

Відповідно до ч. 1 ст. 12 Закону України «Про ціни та ціноутворення», державні регульовані ціни запроваджуються на товари, які справляють визначальний вплив на

загальний рівень і динаміку цін, мають істотну соціальну значущість, а також на товари, що виробляються суб’єктами, які займають монопольне (домінуюче) становище на ринку, а також можуть запроваджуватися на товари суб’єктів господарювання, які порушують вимоги законодавства про захист економічної конкуренції.

Перелік товарів, які підлягають оцінці за регульованими цінами, затверджується постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.1996 № 1548 (в редакції від 29.09.2016) «Про встановлення повноважень органів виконавчої влади та виконавчих органів міських рад щодо регулювання цін (тарифів)».

Зокрема, до таких належать продукти харчування (різні види борошна, крупи, макаронні вироби, різні види м’яса, молочні продукти), протезно-ортопедичні вироби і технічні засоби профілактики інвалідності та реабілітації, спирт етиловий тощо.

Таким чином, державний виконавець обов’язково залучає суб’єкта оціночної діяльності — суб’єкта господарювання для проведення оцінки за регульованими цінами, оцінки нерухомого майна, транспортних засобів, повітряних, морських та річкових суден.

Якщо визначити вартість майна (окремих предметів) складно, то державний виконавець має право вибору залучати суб’єкта оціночної діяльності, суб’єкта господарювання чи все от таки самостійно оцінювати майно.

Вимоги до постанови про призначення суб’єкта оціночної діяльності – суб’єкта господарювання.

Відповідно до п.7 розділу І Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 № 5125 (в редакції Міністерства юстиції України від 29.09.2016 № 2832/5). зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 02.04.2012 № 489/20802, постанова про призначення суб’єкта оціночної Діяльності — суб’єкта господарювання як окремий документ містить такі обов’язкові реквізити:

  1. номер виконавчого провадження (який зазначається у верхньому правому кутку аркуша);
  2. вступну частину із зазначенням:
  • назви постанови, дати видачі постанови та місця її винесення;
  • найменування органу ДВС, прізвища, імені та по батькові державного виконавця, який виніс постанову;
  • назви виконавчого документа, коли та ким виданий, резолютивної частини документа (зазначаються відомості про боржника та стягувача — повне П.І.П. (для фізичних осіб) та найменування (для юридичних осіб) боржника та стягувача, їх місце знаходження (для юридичних) та місце проживання або перебування (для фізичних), якщо боржник фізична особа, то зазначається дата його народження, а також реєстраційний номер облікової картки платника податків за наявності);
  • за зведеним виконавчим провадженням – прізвища, імені та по батькові боржника — фізичної особи, повного найменування боржника — юридичної особи та дати об’єднання виконавчих проваджень у зведене:
  1. мотивувальну частину із зазначенням мотивів, з яких виконавець прийняв відповідне рішення (дійшов певних висновків), і посилання на норму закону, на підставі якого винесено постанову (тобто відповідна стаття, її частина, абзац, пункт, підпункт), зокрема зазначається вид та характеристика майна, яке необхідно ідентифікувати або оцінити;
  2. резолютивну частину із зазначенням:
  • прийнятого виконавцем рішення (зазначається конкретне завдання щодо оцінки майна та встановлюється термін, протягом якого суб’єкт оціночної діяльності-суб’єкт господарювання повинен надати письмовий висновок);
  • попередження про відповідальність суб’єкта оціночної діяльності-суб’єкта господарювання, у випадку відмови, ухилення або надання недостовірних даних у висновку;
  • строку і порядку оскарження постанови.

Щодо попередження про відповідальність, то:

  • експерт несе кримінальну відповідальність за відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов’язків під час здійснення виконавчого провадження, надання завідомо неправдивого висновку під час здійснення виконавчого провадження;
  • за недостовірну чи необ’єктивну оцінку майна суб’єкт оціночної діяльності — суб’єкт господарювання несе відповідальність у порядку, встановленому законом, а оцінювач — кримінальну відповідальність, про що він попереджається виконавцем (ч. 5 ст. 20 Закону України «Про виконавче провадження»).

До постанов можуть вноситись також інші відомості визначені Законом України «Про виконавче провадження», Інструкцією з організації примусового виконання рішень та іншими нормативно-правовими актами.

Таким чином, виконавець, при винесенні постанови про залучення суб’єкта оціночної діяльності суб’єкта господарювання, повинен керуватися п. 7 розділу І Інструкції з організації примусового виконання рішень та ст. 20 Закону України «Про виконавче провадження».

  1. Результати визначення оцінки майна, звіт про оцінку майна боржника.

За результатами своєї діяльності суб’єкт оціночної діяльності — суб’єкт господарювання зобов’язаний надати письмовий звіт з питань, що містяться в постанові.

Термін, протягом якого суб’єкт оціночної діяльності-суб’єкт господарювання повинен надати письмовий звіт з питань, що містяться в постанові, а експерт або спеціаліст — письмовий висновок, складає: 15 робочих днів з дня ознайомлення з постановою про залучення суб’єкта оціночної діяльності. Цей строк можливо продовжити до 30 робочих днів, у разі виникнення ускладнень, але лише при погодженні з державним виконавцем (ч. 3 ст. 20 Закону України «Про виконавче провадження»). Про строки здійснення оцінки майна, а також про їх продовження, повинно бути зазначено в постанові про залучення суб’єкта оціночної діяльності.

Як зазначено у ст. 12 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні», звіт про оцінку майна є документом, що містить висновки про вартість майна та підтверджує виконані процедури з оцінки майна суб’єктом оціночної діяльності — суб’єктом господарювання відповідно до договору. Звіт підписується оцінювачами, які безпосередньо проводили оцінку майна, і скріплюється підписом керівника суб’єкта оціночної діяльності.

Вимоги до змісту звіту про оцінку майна, порядку його оформлення та рецензування встановлюються Національним стандартом № 1 «Загальні засади оцінки майна і майнових прав», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 10.09.2003 № 1440 (в редакції від 15.04.2015).

Відповідно до п. 56 Національного стандарту № 1, звіт про оцінку майна може складатися у повній чи у стислій формі.

Звіт про оцінку майна, що складається у повній формі, повинен містити:

  1. опис об’єкта оцінки, який дає змогу його ідентифікувати;
  2. дату оцінки та дату завершення складення звіту, а у разі потреби — строк дії звіту та висновку про вартість майна відповідно до вимог законодавства;
  3. мету проведення оцінки та обґрунтування вибору відповідної бази оцінки;
  4. перелік нормативно-правових актів, відповідно до яких проводиться оцінка;
  5. перелік обмежень щодо застосування результатів оцінки:
  6. виклад усіх припущень, у межах яких проводилася оцінка;
  7. опис та аналіз зібраних і використаних вихідних даних та іншої інформації під час проведення оцінки;
  8. висновки щодо аналізу існуючого використання та найбільш ефективного використання об’єкта оцінки;
  9. виклад змісту застосованих методичних підходів, методів та оціночних процедур, а також відповідних розрахунків, за допомогою яких підготовлено висновок про вартість майна;
  10. письмову заяву оцінювача про якість використаних вихідних даних та іншої інформації, особистий огляд об’єкта оцінки (у разі неможливості особистого огляду — відповідні пояснення та обґрунтування застережень і припущень щодо використання результатів оцінки), дотримання національних стандартів оцінки майна та інших  нормативно-правових актів з оцінки майна під час її проведення, інші заяви, що є важливими для підтвердження достовірності та об’єктивності оцінки майна і висновку про його вартість;
  11. висновок про вартість майна;
  12. додатки з копіями всіх вихідних даних. а також у разі потреби – інші інформаційні джерела, які роз’яснюють і підтверджують припущення та розрахунки.

Звіт про оцінку майна дозволяється складати у стислій формі у разі доопрацювання (актуалізації) оцінки об’єкта оцінки на нову дату оцінки, а також в інших випадках, визначених відповідними національними стандартами.

Відповідно до п. 57 Національного стандарту №1, у звіті про оцінку майна, складеному у стислій формі, повинні зазначатися етапи проведення незалежної оцінки майна, здійснені оціночні процедури, міститися висновок про вартість, а також зібрані оцінювачем вихідні дані та інша інформація.

У звіті про оцінку майна, складеному у стислій формі з метою доопрацювання (актуалізації) оцінки на нову дату, повинні зазначатися:

  • дата оцінки та дата завершення складення звіту, а у разі потреби — строк дії звіту та висновку про вартість майна відповідно до вимог законодавства;
  • мета проведення оцінки та перелік обмежень щодо застосування результатів оцінки;
  • перелік нормативно-правових актів, відповідно до яких проводиться оцінка;
  • додаткові відомості про зібрані і використані під час доопрацювання (актуалізації) оцінки вихідні дані та інша інформація про об’єкт оцінки, які можуть вплинути на достовірність та об’єктивність оцінки майна, проведеної на нову дату;
  • висновки про існуюче та найбільш ефективне використання об’єкта оцінки, їх зміну порівняно з попередньою датою оцінки;
  • зміст використаних методичних підходів, методів та оціночних процедур, у разі потреби — з наведенням необхідних розрахунків, а також змісту відповідних застережень і припущень;
  • висновок про вартість майна;
  • додатки з вихідними даними та іншою інформацією, що були використані в процесі проведення оцінки.

Звіт про оцінку майна у виконавчому провадженні є дійсним протягом шести місяців з дня його підписання суб’єктом оціночної діяльності — суб’єктом господарювання. Після закінчення цього строку оцінка майна проводиться повторно (ч. 6 ст. 57 Закону України «Про виконавче провадження»).

Відповідно до абзацу 2 ч. 6 ст. 57 Закону України «Про виконавче провадження», якщо строк дійсності звіту про оцінку майна закінчився після передачі майна на реалізацію, повторна оцінка майна не проводиться.

Датою передачі майна на реалізацію вважається дата внесення в Систему інформаційного повідомлення про електронні торги (торги за фіксованою ціною).

Таким чином. особливу увагу слід приділити терміну дії звіту про оцінку майна. Який складає 6 місяців з дня його підписання суб’єктом оціночної діяльності — суб’єктом господарювання, для уникнення випадків повторного проведення оцінки майна через прострочення зазначеного терміну (ч. 6 ст. 57 Закону України «Про виконавче провадження»). При цьому, відповідно до абзацу 3 ч. 1 розділу ІІ Порядку реалізації арештованого майна, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 29.09.2016 № 2831/5, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 30.09.2016 № 1301/29431, вартість майна, визначена у звіті про оцінку майна, є дійсною на період реалізації арештованого майна.

  1. Ознайомлення сторін з результатами визначення вартості та оцінки майна.

Згідно ч. 5 ст. 57 Закону України «Про виконавче провадження», виконавець повідомляє про результати визначення вартості чи оцінки майна сторонам не пізніше наступного робочого дня після дня визначення вартості чи отримання звіту про оцінку. Сторона вважається ознайомленою з результатами визначення вартості чи оцінки арештованого майна, якщо їй надіслано повідомлення про результати визначення вартості чи оцінки майна за адресою, зазначеною у виконавчому документі, або за місцем фактичного проживання чи перебування такої сторони, достовірно встановленим виконавцем.

Отже, державний виконавець при повідомленні сторін про результати оцінки майна повинен звернути увагу на наступні моменти:

1) термін повідомлення сторін — не пізніше наступного робочого дня після дня визначення вартості чи отримання звіту про оцінку (ч. 5 ст. 57 ЗУ «Про виконавче провадження»);

2) різниця між повідомленням сторін про визначення вартості майна державним виконавцем та звітом суб’єкта оціночної діяльності-суб’єкта господарювання (при визначенні вартості майна державним виконавцем сторонам надсилається акт про визначення вартості майна боржника (п. 19 Розділу VІІ Інструкції з організації примусового виконання рішень), а при оцінці майна суб’єктом оціночної діяльності — суб’єктом господарювання зазначається визначена вартість майна та роз’яснюється право сторін на ознайомлення зі звітом СОД (ч. 1 ст. 19 ЗУ «Про виконавче провадження»);

3) направлення повідомлення за належною адресою:

  • зазначеною у виконавчому документі;
  • достовірно встановленою державним виконавцем (заява сторін із зазначенням адреси, на яку необхідно надсилати документи виконавчого провадження, або інформація з адресно — довідкового бюро).
  1. Оскарження результатів визначення вартості та оцінки майна.

Необхідно зазначити, що на відміну від попередньої редакції Закону України «Про виконавче провадження» (від 21.04.1999), у новій редакції відсутнє таке поняття як рецензування, тобто тепер оскаржити результати оцінки майна боржника можна виключно в судовому порядку. Так, у разі якщо сторони не згодні з результатами визначення вартості майна, як визначеному державним виконавцем, так і оціненим суб’єктом оціночної діяльності – суб’єктом господарювання, вони мають право оскаржити їх у судовому порядку в 10-денний строк з дня отримання відповідного повідомлення.

Оскарження в судовому порядку результатів визначення вартості чи оцінки майна не зупиняє передачі майна на реалізацію, крім випадків зупинення передачі майна на реалізацію судом.

Оскарження результатів визначення вартості майна виконавцем, передбачено безпосередньо вимогами ст. 74 Закону України «Про виконавче провадження».

Так, відповідно до ч. 1 ст. 74 Закону України «Про виконавче провадження», рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.

Частиною 2 ст. 74 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративною суду в порядку, передбаченому законом.

Таким чином, сторони та інші учасники виконавчого провадження можуть оскаржити результати визначення вартості та оцінки майна виконавцем до:

  1. суду, який видав виконавчий документ;
  2. відповідного адміністративного суду.

Що стосується оскарження оцінки майна, визначеної суб’єктом оціночної діяльності- суб’єктом господарювання, у п. 24 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07.02.2014 № 6 «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або  бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судових рішень у цивільних справах» зазначено, що суб’єкт оціночної діяльності суб’єкт господарювання є учасником виконавчого провадження, а не посадовою особою державної виконавчої служби і його звіт про оцінку майна є результатом практичної діяльності фахівця оцінювача, а не актом державного органу. Тому вимоги заявника в частині оскарження оцінки майна, визначеної за результатами рецензування, підлягають розгляду у порядку цивільного судочинства.

Такі вимоги сторони виконавчого провадження розглядаються не у позовному провадженні, а як оскарження рішення державного виконавця про оцінку майна в процесуальному порядку, передбаченому розділом VІІ Цивільного процесуального кодексу України, оскільки є процесуальною дією державного виконавця незалежно від того, яка конкретно особа (сам державний виконавець, залучений ним суб’єкт оціночної діяльності чи особа, яка рецензувала звіт про оцінку майна) здійснювала відповідні дії, так як виконавчо-процесуальні відносини виникли між сторонами виконавчого провадження та державним виконавцем і між державним виконавцем та суб’єктом оціночної діяльності.

Відповідно до п. 9.10. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.10.2012 № 9 «Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України», сторони виконавчого провадження мають право оскаржувати оцінку майна, визначену за результатами рецензування, до господарського суду в процесуальному порядку, передбаченому статтею 121-2 ГПК, незалежно від того, яка конкретно особа (сам державний виконавець чи залучений ним суб’єкт оціночної діяльності) здійснювала відповідні дії, так само як і від того, ким здійснювалося рецензування звіту про оцінку майна.

Таким чином, як свідчить судова практика, суди розглядають оцінку майна, незалежно від суб’єкта її проведення, як процесуальну дію державного виконавця, та відповідно, передбачають аналогічний порядок її оскарження.

Джерело: методичні рекомендації м. Дніпро, 2017 рік

comments powered by HyperComments