Юридичний інформаційний проект про виконавче провадження та примусове стягнення боргів. Корисна інформація для боржників, стягувачів та виконавців.

Порядок та підстави закінчення виконавчого провадження

ЗМІСТ

1. Загальні положення

2. Підстави та порядок закінчення виконавчого провадження:

2.1. Визнання судом відмови стягувача від примусового виконання судового рішення;

2.2. Затвердження (визнання) судом мирової угоди, укладеної сторонами у процесі виконання рішення;

2.3. Припинення юридичної особи – сторони виконавчого провадження, якщо виконання її обов’язків чи вимог у виконавчому провадженні не допускає правонаступництва, смерті, оголошення померлим або визнання безвісно відсутнім стягувача чи боржника;

2.4. Прийняття Національним банком України рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку-боржника;

2.5. Скасування рішення, на підставі якого виданий виконавчий документ, або визнання судом виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню;

2.6. Письмова відмова стягувача від одержання предметів, вилучених у боржника під час виконання рішення про передачу їх стягувачу, або знищення речі, що має бути передана стягувачу в натурі або оплатно вилучена;

2.7. Закінчення строку, передбаченого законом для відповідного виду стягнення, крім випадку, якщо існує заборгованість із стягнення відповідних платежів;

2.8. Визнання боржника банкрутом;

2.9. Фактичне виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом;

2.10. Повернення виконавчого документа без виконання на вимогу суду або іншого органу (посадової особи), який видав виконавчий документ;

2.11. Надіслання виконавчого документа до суду, який його видав, у випадку, передбаченому частиною третьою статті 63 цього Закону;

2.12. Рішення фактично виконано під час виконання рішення Європейського суду з прав людини;

2.13. Непред’явлення виконавчого документа за відновленим виконавчим провадженням у строки, визначені статтею 41 цього Закону;

2.14. Стягнені з боржника в повному обсязі кошти не витребувані стягувачем протягом року та у зв’язку з цим перераховані до Державного бюджету України;

2.15. Коштів, що надійшли від реалізації заставленого майна (за виконавчим документом про звернення стягнення на заставлене майно), недостатньо для задоволення вимог стягувача – заставодержателя, а також якщо майно, яке є предметом іпотеки, передано іпотекодержателю або придбано ним відповідно до вимог Закону України “Про іпотеку” за виконавчим документом про звернення стягнення на майно, яке є предметом іпотеки;

2.16. Погашення, списання згідно із Законом України “Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії” неустойки (штрафів, пені), інших штрафних, фінансових санкцій, а також інфляційних нарахувань і процентів річних, нарахованих на заборгованість теплопостачальних та теплогенеруючих організацій перед Національною акціонерною компанією “Нафтогаз України”, її дочірньою компанією “Газ України”, Публічним акціонерним товариством “Укртрансгаз” за спожитий природний газ, підприємств централізованого водопостачання та водовідведення, що надають послуги з централізованого водопостачання та водовідведення, послуги з постачання холодної води та послуги з водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), перед постачальниками електричної енергії за спожиту електричну енергію, що підлягали виконанню на підставі виконавчого документа за судовим рішенням;

3. Наслідки закінчення виконавчого провадження.

1. Загальні положення

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 №1404-VІІІ (зі змінами) (далі – Закон), виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі – рішення) – сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Закінчення виконавчого провадження, з підстав, передбачених законом, означає завершення процедури проведення виконавчих дій у певному виконавчому провадженні, за певним виконавчим документом.

2. Підстави та порядок закінчення виконавчого провадження

Вичерпний перелік підстав для закінчення виконавчого провадження передбачено ч.1 ст.39 Закону України «Про виконавче провадження».

Порядок та наслідки закінчення виконавчого провадження встановлено ст. ст. 39, 40 Закону.

2.1. Визнання судом відмови стягувача від примусового виконання судового рішення

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 39 Закону виконавче провадження підлягає закінченню у разі визнання судом відмови стягувача від примусового виконання судового рішення.

Згідно ст.372 Цивільного процесуального кодексу (далі – ЦПК) України та ст.262 Кодексу адміністративного судочинства (далі – КАС) України, відмова стягувача від примусового виконання в процесі виконання рішення подається в письмовій формі державному виконавцеві, приватному виконавцеві, який не пізніше триденного строку передає її до суду за місцем виконання рішення для визнання.

Отже, питання щодо відмови стягувача від примусового виконання судового рішення може вирішуватися судом лише в межах виконавчого провадження, тобто після винесення виконавцем постанови про відкриття виконавчого провадження. Так, виключним суб’єктом звернення до суду з цього питання є виконавець, до якого звертається стягувач.

Таким чином, суд не може визнавати відмову стягувача від примусового виконання, в проміжок часу між набранням законної сили рішенням суду і до моменту відкриття виконавчого провадження, після закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа стягувачу.

Звертаємо увагу, що для визнання судом відмови стягувача від примусового виконання, відмова стягувача не пізніше триденного строку передається виконавцем до суду за місцем виконання рішення.

Так, відповідно до ч.2 ст.372 ЦПК суд має право перевірити і не прийняти відмову стягувача від примусового виконання, якщо це суперечить закону або порушує права чи свободи інших осіб.

За результатами розгляду відмови від примусового виконання суд постановляє ухвалу (ч.3 ст.372 ЦПК, ч.3 ст.262 КАС).

Отже, у разі надходження ухвали суду про визнання судом відмови стягувача від примусового виконання судового рішення, виконавче провадження підлягає закінченню.

Постанова про закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених п.1 ч.1 ст.39 Закону, виноситься в день настання відповідних обставин або в день, коли виконавцю стало відомо про такі обставини (ч. 2 ст. 39 Закону).

Виконавчий документ разом із постановою про закінчення виконавчого провадження надсилається до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав.

Звертаємо увагу, що при закінченні виконавчого провадження на підставі п.1 ч.1 ст.39 Закону, арешт, накладений на майно (кошти) боржника, знімається, крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат виконавчого провадження.

Також, у разі закінчення виконавчого провадження, з підстав передбачених п.1 ч.1 ст.39 Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня винесення постанови про закінчення виконавчого провадження виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому Законом (ч. 3 ст. 40 Закону).

2.2. Затвердження (визнання) судом мирової угоди, укладеної сторонами у процесі виконання рішення

Згідно пункту 2 частини першої статті 39 Закону виконавче провадження підлягає закінченню у разі затвердження (визнання) судом мирової угоди, укладеної сторонами у процесі виконання рішення.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Закону, сторони у процесі виконання рішення відповідно до процесуального законодавства мають право укласти мирову угоду, що затверджується (визнається) судом, який видав виконавчий документ.

Укладення сторонами мирової угоди, що затверджується (визнається) судом, який видав виконавчий документ, передбачено також ст. 372 ЦПК, ст. 262 КАС та ч.8 ст. 121 Господарського процесуального кодексу (далі – ГПК) України.

Згідно зі ст. 372 ЦПК мирова угода, укладена між сторонами в процесі виконання рішення подається в письмовій формі державному виконавцеві, приватному виконавцеві, який не пізніше триденного строку передає її до суду за місцем виконання рішення для визнання. До відкриття виконавчого провадження мирова угода подається сторонами до суду, який ухвалив рішення, для визнання. Суд має право перевірити і не визнати мирову угоду, якщо це суперечить закону або порушує права чи свободи інших осіб. За результатами розгляду мирової угоди суд постановляє ухвалу відповідно до положень ЦПК.

Схожі норми містить ст.262 КАС: мирова угода укладена між сторонами в адміністративній справі, подається в письмовій формі до суду, який ухвалив рішення у справі. Мирова угода, укладена між сторонами виконавчого провадження у процесі виконання рішення подається в письмовій формі державному виконавцеві, який не пізніше триденного строку передає її до суду за місцем виконання рішення. Мирова угода може стосуватися лише прав, свобод, інтересів та обов’язків сторін і предмета адміністративного позову. Суд розглядає мирову угоду в десятиденний строк у судовому засіданні з повідомленням осіб, які беруть участь у справі. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені, не перешкоджає судовому розгляду. За результатами розгляду мирової угоди суд може постановити ухвалу про визнання мирової угоди між сторонами у справі, і про закінчення виконавчого провадження.

Звертаємо увагу, що ст. 372 ЦПК та ст. 262 КАС передбачено, що мирова угода, укладена між сторонами в адміністративній справі, подається в письмовій формі до суду, який ухвалив рішення у справі. Мирова угода, укладена між сторонами виконавчого провадження в процесі виконання рішення подається в письмовій формі державному виконавцеві який не пізніше триденного строку передає її до суду за місцем виконання рішення.

Слід відзначити, що згідно зі ст.121 ГПК мирова угода, укладена сторонами у процесі виконання судового рішення, подається на затвердження господарського суду, який прийняв відповідне судове рішення незалежно від наявності виконавчого провадження. Про затвердження мирової угоди господарський суд виносить ухвалу.

Вищий господарський суд України пунктом 3.19. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 №18 “Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції” роз’яснив, що у разі ухилення однієї зі сторін від виконання мирової угоди після закінчення строку (настання терміну) виконання нею своїх обов’язків за цією угодою, якщо ухвала господарського суду про затвердження мирової угоди відповідає вимогам Закону України “Про виконавче провадження”, то вона є виконавчим документом у розумінні Закону і підлягає виконанню державною виконавчою службою.

Таким чином, затвердження мирової угоди є безумовною прерогативою суду, який прийняв відповідне судове рішення.

Отже, у разі затвердження мирової угоди, на підставі відповідної ухвали суду виконавче провадження підлягає закінченню.

Постанова про закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених п.2 ч.1 ст.39 Закону, виноситься в день настання відповідних обставин або в день, коли виконавцю стало відомо про такі обставини (ч. 2 ст. 39 Закону).

Виконавчий документ разом із постановою про закінчення виконавчого провадження надсилається до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав.

Звертаємо увагу, що при закінченні виконавчого провадження, на підставі п.2 ч.1 ст.39 Закону, арешт, накладений на майно (кошти) боржника, знімається, крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат виконавчого провадження.

Також, у разі закінчення виконавчого провадження, з підстав передбачених п.2 ч.1 ст.39 Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня 3 дня винесення постанови про закінчення виконавчого провадження виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому Законом (ч. 3 ст. 40 Закону).

2.3. Припинення юридичної особи – сторони виконавчого провадження, якщо виконання її обов’язків чи вимог у виконавчому провадженні не допускає правонаступництва, смерті, оголошення померлим або визнання безвісно відсутнім стягувача чи боржника

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 39 Закону виконавче провадження підлягає закінченню у разі припинення юридичної особи – сторони виконавчого провадження якщо виконання її обов’язків чи вимог у виконавчому провадженні не допускає правонаступництва, смерті, оголошення померлим або визнання безвісно відсутнім стягувача чи боржника.

Частиною 1 ст. 104 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України) встановлено, що юридична особа припиняється в результаті:

1) реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення)
2) ліквідації.

У разі реорганізації юридичних осіб майно права та обов’язки переходять до правонаступників.

Звертаємо увагу, що юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення
до Єдиного державного реєстру запису про її припинення (ч. 2 ст. 104 ЦК України).

Згідно ст.4 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців та громадських формувань» від 15.05.2003 №755-ІV (далі – Закон № 755- ІV) у разі виділу юридичних осіб здійснюється державна реєстрація юридичних осіб, утворених у результаті виділу та державна реєстрація змін до відомостей що містяться в Єдиному державному реєстрі, про юридичну особу, з якої здійснено виділ щодо юридичної особи – правонаступника. Виділ вважається завершеним з дати державної реєстрації змін до відомостей, що містяться у Єдиному державному реєстрі, про юридичну особу, з якої здійснено виділ, щодо юридичної особи – правонаступника.

У разі злиття юридичних осіб здійснюється державна реєстрація новоутвореної юридичної особи та державна реєстрація припинення юридичних осіб, що припиняються у результаті злиття. Злиття вважається завершеним з дати державної реєстрації припинення юридичних осіб, що припиняються у результаті злиття.

У разі перетворення юридичних осіб здійснюється державна реєстрація припинення юридичної особи, що припиняється у результаті перетворення, та державна реєстрація новоутвореної юридичної особи. Перетворення вважається завершеним з дати державної реєстрації новоутвореної юридичної особи.

У разі поділу юридичних осіб здійснюється державна реєстрація новоутворених юридичних осіб та державна реєстрація припинення юридичної особи, що припиняється у результаті поділу. Поділ вважається завершеним з дати державної реєстрації припинення юридичної особи,що припиняється у результаті поділу.

У разі приєднання юридичних осіб здійснюється державна реєстрація припинення юридичних осіб, що припиняються у результаті приєднання, та державна реєстрація змін до відомостей, що містяться в Єдиному державному реєстрі, щодо правонаступництва юридичної особи, до якої приєднуються. Приєднання вважається завершеним з дати державної реєстрації змін до відомостей, що містяться в Єдиному державному реєстрі, щодо правонаступництва юридичної особи, до якої приєднуються.

Враховуючи викладене, у разі припинення юридичної особи шляхом реорганізації, а саме у результаті:

  • виділу,
  • злиття,
  • приєднання,
  • поділу,
  • перетворення, майно, права та обов’язки переходять до правонаступників.

Таким чином, виконання обов’язків чи вимог юридичної особи, яка припинила свою діяльність в результаті реорганізації, у виконавчому провадженні допускає правонаступництво.

Звертаємо увагу, що згідно ч. 5 ст. 15 Закону, у разі вибуття однієї із сторін виконавець за заявою сторони, а також заінтересована особа мають право звернутися до суду із заявою про заміну сторони її правонаступником. Для правонаступника усі дії, вчинені до його вступу у виконавче провадження, є обов’язковими тією мірою, якою вони були б обов’язковими для сторони, яку правонаступник замінив.

Пунктом 12 Розділу ІІ Інструкції з організації примусового виконання рішень
передбачено, що у разі вибуття однієї зі сторін виконавчого провадження (припинення юридичної особи, а також в інших випадках заміни сторони у виконавчому провадженні), якщо правовідносини допускають правонаступництво, виконавець за заявою сторони виконавчого провадження, а також сама заінтересована сторона мають право звернутися до суду із заявою про заміну сторони виконавчого провадження ії правонаступником.

Так, відповідно до пункту 5 частини першої статті 34 Закону виконавець зупиняє вчинення виконавчих дій у разі звернення виконавця та/або заінтересованої особи до суду із заявою про заміну вибулої сторони правонаступником у порядку, встановленому частиною п’ятою статті 15 цього Закону.

Отже, якщо шляхом реорганізації припинено юридичну особу – сторону виконавчого провадження, а виконання її обов’язків чи вимог у виконавчому провадженні допускає правонаступництво, у разі якщо виконавець та/або заінтересована особа звернулась до суду із заявою про заміну вибулої сторони правонаступником у порядку, встановленому Законом, виконавче провадження не закінчується, а відповідно до вимог пункту 5 частини першої статті 34 Закону, за таким виконавчим документом, виконавець зупиняє вчинення виконавчих дій.

У разі, якщо юридичну особу припинено шляхом ліквідації, про що в Єдиному державному реєстрі міститься запис, то виконавче провадження підлягає закінченню, оскільки в даному випадку, згідно норм чинного законодавства правонаступництво не допускається.

Звертаємо увагу, що у разі припинення юридичної особи є обов’язковим отримання підтвердження даного факту. Так, відповідним документальним підтвердженням припинення юридичної особи є витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців та громадських формувань.

Вимоги п.3 ч.1 ст. 39 Закону, передбачають, що у разі смерті, оголошення померлим або визнання безвісно відсутнім стягувача чи боржника виконавче провадження підлягає виключно закінченню.

У разі смерті, оголошення померлим або визнання безвісно відсутнім стягувача чи боржника, в матеріалах виконавчого провадження обов’язково має бути документальне підтвердження даного факту.

Так, державна реєстрація смерті проводиться органом державної реєстрації актів цивільного стану, а про факт державної реєстрації акта цивільного стану органами державної реєстрації актів цивільного стану видається відповідне свідоцтво. (ст.ст. 17,18 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану» від 01.07.2010 № 2398-VI)

Необхідно відзначити, що на запити державних органів, органів місцевого самоврядування (їх посадових осіб), а також шляхом безпосереднього доступу посадових осіб державних органів, нотаріусів до державного реєстру актів цивільного стану громадян (далі – Реєстру) у випадках, передбачених законом, з Реєстру видаються (отримуються) такі форми витягів:

  • витяг з Реєстру, що містить окремі відомості певного актового запису цивільного стану, зміни та іншу інформацію, унесену до нього, або відомості про відсутність такого запису;
  • повний витяг з Реєстру, що містить усі відомості певного актового запису
    цивільного стану, зміни та іншу інформацію, унесену до нього, або відомості про відсутність такого запису (п. 1.3. Інструкції з ведення Державного реєстру актів цивільного стану громадян, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 24.07.2008 №1269/5 (далі – Інструкція № 1269/5)).

Слід зазначити, що для отримання витягу з Реєстру, необхідно направляти запит встановленого зразка, Додаток 23 до Інструкції № 1269/5.

Враховуючи викладене, належним документальним підтвердженням факту смерті, оголошення померлим або визнання безвісно відсутнім стягувача чи боржника є витяг з Державного реєстру актів цивільного стану громадян.

Отже, у разі припинення юридичної особи – сторони виконавчого провадження, якщо виконання її обов’язків чи вимог у виконавчому провадженні не допускає правонаступництва, смерті, оголошення померлим або визнання безвісно відсутнім стягувача чи боржника, за наявності документального підтвердження відповідних обставин, виконавець в день настання обставин, передбачених п.3 ч.1 ст.39 Закону, або в день, коли виконавцю стало відомо про такі обставини виносить постанову про закінчення виконавчого провадження (ч. 2 ст. 39 Закону).

Виконавчий документ разом із постановою про закінчення виконавчого провадження надсилається до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав (ч.3 ст.39 Закону).

Також, у разі нестягнення з боржника виконавчого збору та витрат виконавчого провадження, при закінченні виконавчого провадження на підставі п. 3 ч.1 ст.39 Закону, нормами чинного законодавства не передбачається винесення постанов про їх стягнення та виділення таких постанов в окреме провадження.

Таким чином, при закінченні виконавчого провадження. на підставі п.3 ч.1 ст.39 Закону, знімається арешт, який було накладено на майно (кошти) боржника.

2.4. Прийняття Національним банком України рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку-боржника

Згідно пункту 4 частини першої статті 39 Закону виконавче провадження підлягає закінченню у разі прийняття Національним банком України рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку – боржника.

Відповідно до ст. 77 Закону України «Про банки і банківську діяльність» від 07.12.2000 № 2121-ІІІ (далі – Закон «Про банки і банківську діяльність»), Національний банк України приймає рішення про відкликання у банку банківської ліцензії та ліквідацію банку за пропозицією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб протягом п’яти днів з дня отримання такої пропозиції Фонду.

Національний банк України не пізніше дня, наступного за днем прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку, повідомляє про це банк та надсилає рішення до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.

Фонд гарантування вкладів фізичних осіб у день отримання рішення Національного банку України про ліквідацію банку набуває прав ліквідатора банку та розпочинає процедуру його ліквідації відповідно до Закону України “Про систему гарантування вкладів фізичних осіб”.

Фонд не пізніше робочого дня, наступного за днем отримання рішення Національного банку України про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку, розміщує інформацію про це на своїй офіційній сторінці в мережі Інтернет – http://www.fg.gov.ua/not-paying Вкладка » Виведення банків з ринку » Ліквідація.

Фонд здійснює опублікування відомостей про ліквідацію банку в газеті “Урядовий кур’єр” або “Голос України” не пізніше ніж через сім днів з дня початку процедури ліквідації банку.

Відомості про ліквідацію банку повинні містити:

  • найменування та інші реквізити банку, що ліквідується;
  • дату та номер рішення Національного банку України про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку;
  • дату та номер рішення виконавчої дирекції Фонду про початок процедури ліквідації банку;
  • інформацію про місце та строк прийняття вимог кредиторів.

Фонд у семиденний строк з дня початку процедури ліквідації банку розміщує оголошення, що містить відомості про ліквідацію банку відповідно до ч. 3 ст. 45, в усіх приміщеннях банку, в яких здійснюється обслуговування клієнтів (ст.45 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» від 23.02.2012 № 4452-VІ).

Таким чином, інформацію про прийняття Національним банком України рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку можна отримати на офіційній сторінці Фонду гарантування вкладів фізичних осіб в мережі Інтернет – http://www.fg.gov.ua/ вкладки: «Виведення банків з ринку», «Ліквідація», так і в газеті “Урядовий кур’єр” або “Голос України”.

Також, перелік банків, які перебувають у стадії ліквідації, розміщено на сайті
Національного банку України – https://bank.gov.ua/ , вкладки: «Банківський нагляд», «Реорганізація та ліквідація».

Отже, у разі прийняття Національним банком України рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку-боржника виконавче провадження підлягає закінченню, про що виконавець в день настання вказаних обставин, або в день, коли виконавцю стало відомо про такі обставини, виносить відповідну постанову.

Виконавчий документ разом із постановою про закінчення виконавчого провадження надсилається до уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (ч. 4 ст.39 Закону).

Звертаємо увагу, що при закінченні виконавчого провадження, на підставі п.4 ч.1 ст.39 Закону, арешт, накладений на майно (кошти) боржника, знімається, крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат виконавчого провадження.

Також, у разі закінчення виконавчого провадження, з підстав, передбачених п.4 ч.1 ст.39 Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня 3 дня винесення постанови про закінчення виконавчого провадження виносить постанову про стягнення виконавчого збору яку виконує в порядку, встановленому Законом (ч. 3 ст. 40 Закону).

2.5. Скасування рішення, на підставі якого виданий виконавчий документ, або визнання судом виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню

Відповідно до пункту 5 частини першої статті 39 Закону виконавче провадження підлягає закінченню у разі скасування рішення, на підставі якого виданий виконавчий документ або визнання судом виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню.

Відповідно до п. 8 ч.1 ст. 129 Конституції України одним із фундаментальних принципів правосуддя є забезпечення апеляційного і касаційного оскарження рішення суду, окрім випадків, встановлених законом.

Аналогічні норми містяться в ст.14 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 На 1402-VIII (далі – Закон «Про судоустрій»), а також в процесуальних кодексах України, зокрема: ЦПК – ст. 13 «Забезпечення апеляційного і касаційного оскарження судових рішень»; КАС – пп. 6 и. 1 ст. 7 «Принципи адміністративного судочинства»; ГПК – статті 91 і 107.

Розглянувши судову справу за апеляційною чи касаційною скаргою, суд апеляційної або касаційної інстанції вправі скасувати або змінити постановлене у справі судове рішення або залишити його без зміни.

Крім апеляційного й касаційного перегляду судових рішень, процесуальне законодавство передбачає також можливість перегляду судових рішень, які набрали законної сили, за нововиявленими обставинами (обставинами, які не були відомі на момент розгляду справи по суті і які спростовують висновки, вказані в судовому рішенні, що набрало законної сили), а також за виключними обставинами.

Також, нормами ЦПК передбачено заочне провадження, яке є особливим порядком розгляду та вирішення цивільної справи за відсутності відповідача, належним чином повідомленого про час та місце судового розгляду, від якого не надійшло повідомлення про причини неявки або зазначені ним причини визнані неповажними, та якщо позивач не заперечує проти такого вирішення справи, з ухваленням заочного рішення.

Норми ЦПК встановлюють для відповідача особливий порядок оскарження заочного рішення – шляхом подання заяви про перегляд заочного рішення (статті 228- 232)

Так, відповідно до ч.1 ст. 232 ЦПК, заочне рішення підлягає скасуванню, якщо судом буде встановлено, що відповідач не з’явився в судове засідання та не повідомив про причини неявки з поважних причин і докази, на які він посилається, мають істотне значення для правильного вирішення справи.

Отже, якщо судом скасовано рішення, на підставі якого видано виконавчий документ, виконавче провадження підлягає закінченню.

Суд, який видав виконавчий документ, за заявою стягувача або боржника, може визнати виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню, та стягнути на користь боржника безпідставно одержане стягувачем за виконавчим документом, відповідні норми містяться в ч.2 ст. 117 ГПК, ч.2 ст. 369 ЦПК та ч.2 ст. 259 КАС.

Так, відповідно норм процесуального законодавства, у разі якщо виконавчий документ було видано помилково або якщо обов’язок боржника відсутній повністю чи частково у зв’язку з його припиненням добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин, суд визнає виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню повністю або частково. Якщо стягнення за таким виконавчим документом уже відбулося повністю або частково, суд одночасно на вимогу боржника стягує на його користь безпідставно одержане стягувачем за виконавчим документом.

За результатами розгляду заяви про визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню, виноситься ухвала (ст. 117 ГПК, ст. 369 ЦПК та ст. 259 КАС).

Отже, у разі скасування рішення, на підставі якого виданий виконавчий документ, або визнання судом виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню, про що свідчить відповідна ухвала суду, виконавець в день настання обставин, передбачених п.5 ч.1 ст.39 Закону, або в день, коли виконавцю стало відомо про такі обставини виносить постанову про закінчення виконавчого провадження (ч. 2 ст. 39 Закону).

Виконавчий документ разом із постановою про закінчення виконавчого провадження надсилається до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав (ч.3 ст.39 Закону).

У разі закінченні виконавчого провадження, на підставі п.5 ч.1 ст.39 Закону, якщо в рамках здійснення виконавчого провадження на майно боржника було накладено арешт, то відповідно до вимог ст. 40 Закону, виконавець знімає арешт. Про зняття арешту з майна (коштів) виконавець зазначає у постанові про закінчення виконавчого провадження.

Слід зазначити що при закінченні виконавчого провадження, із вказаних підстав, виконавчий збір та витрати виконавчого провадження з боржника не стягуються.

2.6. Письмова відмова стягувача від одержання предметів, вилучених у боржника під час виконання рішення про передачу їх стягувачу, або знищення речі, що має бути передана стягувачу в натурі або оплатно вилучена

Згідно пункту 6 частини першої статті 39 Закону виконавче провадження підлягає закінченню у разі письмової відмови стягувача від одержання предметів, вилучених у боржника під час виконання рішення про передачу їх стягувачу, або знищення речі що має бути передана стягувачу в натурі або оплатно вилучена.

Під час виконання рішень про передачу стягувачу предметів, зазначених у виконавчому документі, виконавець в присутності понятих вилучає у боржника предмети, зазначені у виконавчому документі і передає їх стягувачу або його представнику, про що складає акт передачі. Акт підписується виконавцем та сторонами виконавчого провадження, а також іншими особами, які беруть участь у передачі майна. У разі відмови сторін виконавчого провадження від підпису, про це зазначається в акті. (п.23 Розділу VII Інструкції).

У разі знищення предмета, що мав бути переданий стягувачу в натурі, виконавець складає акт про неможливість виконання рішення, що є підставою для закінчення виконавчого провадження, а в разі встановлення факту відсутності предмета, що мав бути переданий стягувачу, повертає виконавчий документ стягувачу. (ч.1ст.60 Закону)

У разі письмової відмови стягувача від одержання предметів, вилучених у боржника під час виконання рішення про їх передачу стягувачу, виконавець повертає зазначені предмети боржникові, про що складає акт, і виносить постанову про закінчення виконавчого провадження. При цьому, внесений стягувачем авансовий внесок поверненню не підлягає (ч.2 ст.60 Закону).

Отже, якщо в процесі виконання, виконавець отримав письмову відмову стягувача від одержання предметів, вилучених у боржника під час виконання рішення про передачу їх стягувачу, або встановив, що відповідна річ, яка має бути передана стягувачу в натурі або оплатно вилучена, знищена, виконавче провадження, підлягає закінченню, про що виконавець в день настання вказаних обставин, або в день, коли виконавцю стало відомо про такі обставини виносить постанову про закінчення виконавчого провадження (ч. 2 ст. 39 Закону).

Звертаємо увагу, що у разі знищення предмета, що мав бути переданий стягувачу в натурі, виконавець обов’язково складає акт про неможливість виконання рішення.

Виконавчий документ разом із постановою про закінчення виконавчого провадження надсилається до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав.

Слід відзначити, що при закінченні виконавчого провадження, на підставі п.6 ч.1 ст.39 Закону, арешт, накладений на майно (кошти) боржника, знімається, крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат виконавчого провадження.

Також, у разі закінчення виконавчого провадження, з підстав передбачених п.6 ч.1 ст.39 Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня 3 дня винесення постанови про закінчення виконавчого провадження виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому Законом (ч. 3 ст. 40 Закону).

2.7. Закінчення строку, передбаченого законом для відповідного виду стягнення, крім випадку, якщо існує заборгованість із стягнення відповідних платежів

Відповідно до пункту 7 частини першої статті 39 Закону виконавче провадження підлягає закінченню у разі закінчення строку, передбаченого законом для відповідного виду стягнення, крім випадку, якщо існує заборгованість із стягнення відповідних платежів.

Статтею 251 ЦК України визначено, що строком є певний період у часі, зі спливом якого пов’язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк може бути визначений актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду.

Отже, рішенням суду, може бути встановлено певний строк, на протязі якого необхідно провадити стягнення з боржника, про що суд зазначає у виконавчому документі, виданому на виконання такого рішення суду.

Зокрема, згідно ст.180 Сімейного кодексу України, батьки зобов’язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред’явлення позову (ч.1 ст.191 Сімейного кодексу України).

Так, наприклад, ухвалюючи рішення про стягнення аліментів, суд встановлює строк, на протязі якого буде проводитися стягнення – з дня пред’явлення відповідного позову і до досягнення дитиною повноліття.

Звертаємо увагу, що відповідно до ч.4 ст.194 Сімейного кодексу України, заборгованість за аліментами стягується незалежно від досягнення дитиною повноліття.

Враховуючи викладене у разі наявності заборгованості, яка виникла на момент закінчення встановленого строку для стягнення аліментів, виконавче провадження не підлягає закінченню на підставі п.7 ч.1 ст.39 Закону, а стягнення відповідної заборгованості проводиться у загальному порядку, визначеному Законом.

Отже, у разі наявності на виконанні у відділі державної виконавчої служби виконавчого документа про стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини до досягнення нею повноліття, лише якщо на момент досягнення цією шиною повноліття, відсутня заборгованість зі сплати аліментів, то виконавче провадження підлягає закінченню на підставі п.7 ч.1 ст.39 Закону.

Постанова про закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених п.7 ч.1 ст.39 Закону, виноситься в день настання відповідних обставин або в день, коли виконавцю стало відомо про такі обставини (ч. 2 ст. 39 Закону).

Виконавчий документ разом із постановою про закінчення виконавчого провадження надсилається до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав.

Звертаємо увагу, що при закінченні виконавчого провадження, на підставі п.7 ч.1 ст.39 Закону, арешт з майна (коштів) боржника знімається, крім випадків нестягнення витрат виконавчого провадження.

2.8. Визнання боржника банкрутом

Згідно пункту 8 частини першої статті 39 Закону виконавче провадження підлягає закінченню у разі визнання боржника банкрутом.

Відповідно до ч.1 ст. 37 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» від 14.05.1992 №2343-ХІІ, у випадках, передбачених цим Законом, господарський суд у судовому засіданні за участю сторін приймає постанову про визнання боржника банкрутом і відкриває ліквідаційну процедуру строком на дванадцять місяців.

З метою виявлення кредиторів з вимогами за зобов’язаннями боржника, визнаного банкрутом, що виникли під час проведення процедур банкрутства, здійснюється офіційне оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури на офіційному веб-сайті Вищого господарського суду України в мережі Інтернет (ч.3 ст. 38 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»).

Постановою Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 р. №16 було затверджено Положення про порядок офіційного оприлюднення відомостей про справу про банкрутство, що визначає порядок офіційного оприлюднення відомостей про справу про банкрутство на офіційному веб-сайті http://www.arbitr.gov.ua/ Вищого господарського суду України в мережі Інтернет.

Офіційне оприлюднення оголошень (повідомлень) здійснюється на підставі судового рішення.

Суддя, який прийняв судове рішення, що містить припис про офіційне оприлюднення оголошення (повідомлення), не пізніше дванадцятої години наступного робочого дня формує в автоматизованій системі “Діловодство спеціалізованого суду” в електронній формі оголошення (повідомлення), яке підлягає офіційному оприлюдненню.

Оголошення (повідомлення), які офіційно оприлюднено в порядку, встановленому Положенням про порядок офіційного оприлюднення відомостей про справу про банкрутство, зберігаються на офіційному веб-сайті Вищого господарського суду України.

На офіційному веб-сайті Вищого господарського суду України цілодобово забезпечується вільний безкоштовний доступ до офіційно оприлюднених оголошень (повідомлень).

Оперативний пошук даних щодо справ про банкрутство забезпечується інформаційно-пошуковою системою офіційного веб-сайту Вищого господарського суду України та здійснюється за такими реквізитами:

  • ідентифікаційним кодом (номером) боржника;
  • найменуванням боржника;
  • номером справи;
  • датою здійснення офіційного оприлюднення;
  • датою та Місцем проведення аукціону, видом майна, ціною, видом договору, що укладається (для оголошень (повідомлень) щодо проведення аукціону та його результатів).

Пошук повідомлення здійснюється на веб-сайті http://www.arbitr.gov.ua/, вкладки – «Оприлюднення відомостей про справи про банкрутство», «Оголошення та повідомлення».

Таким чином, про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедуру господарський суд приймає постанову та забезпечує оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури на офіційному веб-сайті Вищого господарського суду України в мережі Інтернет .

Отже, постанова господарського суду та оприлюднене повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури є підставою для закінчення виконавчого провадження, про що виконавець в день настання відповідних обставин або в день, коли виконавцю стало відомо про такі обставини виносить постанову про закінчення виконавчого провадження.

Постанова про закінчення виконавчого провадження з підстави, передбаченої  п.8 ч.1 ст.39 Закону, разом з виконавчим документом надсилається до господарського суду, який прийняв постанову про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури.

Також, у разі нестягнення з боржника виконавчого збору та витрат виконавчого провадження, при закінченні виконавчого провадження на підставі п. 8 ч.1 ст.39 Закону, нормами чинного законодавства не передбачається винесення постанов про їх стягнення та виділення таких постанов в окреме провадження.

Звертаємо увагу, що при закінченні виконавчого провадження, на підставі п.8 ч.1 ст.39 Закону, арешт з майна (коштів) боржника не знімається (ч.1 ст.40 Закону).

2.9. Фактичне виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом

Відповідно до пункту 9 частини першої статті 39 Закону виконавче провадження підлягає закінченню у разі фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом.

Виконання рішення в повному обсязі – це повне фактичне виконання результативної частини рішення, яка зазначена у виконавчому документі, як то: повна фактична виплата особі, на користь якої ухвалено рішення суду, суми коштів, яка визначена рішенням, а також повне фактичне вчинення дій за рішенням немайнового характеру.

Відповідно до ст. 47 Закону, грошові суми, стягнуті з боржника (у тому числі одержані від реалізації майна боржника), зараховуються на відповідний рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця.

За письмовою заявою стягувача – фізичної особи стягнуті грошові суми перераховуються виконавцем на зазначений стягувачем рахунок у банку або іншій фінансовій установі чи надсилаються на адресу стягувача поштовим переказом, що здійснюється за його рахунок, крім переказу аліментних сум.

Стягувачу – юридичній особі стягнуті грошові суми перераховуються виконавцем у встановленому порядку на визначені стягувачем рахунки.

Грошові суми, стягнуті до Державного бюджету України або місцевих бюджетів, перераховуються в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної фінансової політики.

Перерахування коштів з рахунків органів державної виконавчої служби чи приватного виконавця здійснюється на підставі платіжних доручень.

Копії платіжних доручень (реєстри до платіжних доручень) про перерахування коштів, якими визначено належність указаних коштів стягувачам, Долучаються до матеріалів виконавчого провадження.

Отже, при перерахуванні коштів з рахунків органів державної виконавчої служби, підтвердженням повного фактичного виконання рішення суду щодо стягнення визначеної суми коштів є копії платіжних доручень (реєстри до платіжних доручень) про перерахування відповідної суми коштів стягувачу.

Звертаємо особливу увагу, що не допускається виплата стягувачу стягнутих сум готівкою або виплата стягнутих сум іншим особам, які не є стягувачами (крім виплати грошових сум заставодержателю, який не є стягувачем, згідно із ст. 51 Закону) (ч.5 ст.47 Закону).

Слід відзначити, що повна фактична виплата особі, на користь якої ухвалено рішення суду, суми коштів може бути здійснена боржником в самостійному порядку, про що відповідно до ч.4 ст.19 Закону, сторони, зобов’язані невідкладно, не пізніше наступного робочого дня після настання відповідних обставин, письмово повідомити виконавця.

Отже, у разі самостійного виконання рішення боржником, щодо повної фактичної виплати особі суми коштів, на користь якої ухвалено рішення суду, боржник зобов’язаний надати виконавцю платіжний документ(квитанцію, платіжне доручення з відміткою банку про перерахування, тощо), який підтверджує сплату коштів стягувачу.

Звертаємо увагу, що у платіжному документі обов’язково має бути зазначено:

  • номер виконавчого документа, за яким сплачено кошти;
  • повне найменування (для юридичних осіб) або прізвище, імія та, за наявності, по батькові (для фізичних осіб) отримувача, а саме особи, яка є стягувачем за відповідним виконавчим документом;
  • повне найменування (для юридичних осіб) або прізвище, ім”я та, за наявності, по батькові (для фізичних осіб) платника, а саме особи, яка є боржником за відповідним виконавчим документом.

Необхідно відзначити, що стягувач також зобов’язаний письмово повідомити виконавця про повне чи часткове самостійне виконання боржником рішення.

Таким чином, у разі виконання рішення суду, щодо виплати стягувачу суми коштів боржником в самостійному порядку, підтвердженням повного фактичного виконання рішення суду щодо стягнення визначеної суми коштів може бути як наданий боржником платіжний документ, так і надане стягувачем
Письмове повідомлення про повне самостійне виконання боржником відповідного рішення.

Щодо особливостей фактичного виконання окремих категорій виконавчих документів, слід відзначити, що відповідно до ст. 65 Закону, при виконанні рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного працівника, рішення вважається виконаним боржником з дня видання відповідно до законодавства про працю наказу або розпорядження про поновлення стягувача на роботі та внесення відповідного запису до трудової книжки стягувача, після чого виконавець виносить постанову про закінчення виконавчого провадження.

Таким чином, підтвердженням фактичного виконання рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного працівника є наказ або розпорядження про поновлення стягувача на роботі та відповідний запис у трудовій книжці стягувача.

Про виконання рішень про виселення боржника та про вселення стягувача державний виконавець складає акт, що підписується особами, які брали участь у виконанні рішення (ч.8 ст.66 та ч.5 ст.67 Закону).

Таким чином, відповідний акт державного виконавця про виконання рішень є підставою для закінчення виконавчих проваджень про виселення боржника та про вселення стягувача, на підставі п.9 ч.1 ст.39 Закону.

Необхідно відзначити, що відповідно до ч. 4 ст. 63 Закону, виконавець під час виконання рішення про заборону вчиняти певні дії або про утримання від вчинення певних дій доводить до відома боржника резолютивну частину такого рішення, про що складає відповідний акт. Після складення акта виконавець виносить постанову про закінчення виконавчого провадження.

Так, підтвердженням фактичного виконання в повному обсязі рішення про заборону вчиняти певні дії або про утримання від вчинення певних дій є відповідний акт виконавця.

Отже, при наявності документального підтвердження фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом, державний виконавець керуючись п.9 .ч.1 ст.39 Закону, закінчує виконавче провадження, про що виносить відповідну постанову.

Постанова про закінчення виконавчого провадження виноситься в день настання відповідних обставин або в день, коли виконавцю стало відомо про такі обставини (ч.2 ст.39 Закону).

Виконавчий документ разом із постановою про закінчення виконавчого провадження надсилається до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав.

Слід відзначити, що при закінченні виконавчого провадження, на підставі п.9 ч.1 ст.39 Закону, знімається арешт, який був накладений на майно (кошти) боржника, крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат виконавчого провадження.

Звертаємо увагу, що відповідно до ч.9 ст. 27 Закону, у разі закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 9 ч.1 ст. 39 Закону, якщо рішення було виконано до винесення постанови про відкриття виконавчого провадження виконавчий збір не стягується.
Також, у разі закінчення виконавчого провадження, з підстав, передбачених п.9 ч.1 ст.39 Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня 3 дня винесення постанови про закінчення виконавчого провадження виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому Законом (ч. 3 ст. 40 Закону).

2.10. Повернення виконавчого документа без виконання на вимогу суду або іншого органу (посадової особи), який видав виконавчий документ

Згідно пункту 10 частини першої статті 39 Закону виконавче провадження підлягає закінченню у разі повернення виконавчого документа без виконання на вимогу суду або іншого органу (посадової особи) який видав виконавчий документ.

Слід зазначити, що нормами чинного законодавства не встановлено конкретні підстави для направлення судом або іншим органом (посадовою особою), який видав виконавчий документ, вимоги про повернення виконавчого документа без виконання.

Отже, у разі отримання від суду чи іншого органу (посадової особи), який видав виконавчий документ, вимоги про повернення виконавчого документа без виконання, виконавець зобов’язаний винести постанову про закінчення виконавчого провадження в день настання відповідних обставин або в день, коли виконавцю стало відомо про такі обставини.

Виконавчий документ разом із постановою про закінчення виконавчого провадження надсилається до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав.

Також, у разі нестягнення з боржника виконавчого збору та витрат виконавчого провадження, при закінченні виконавчого провадження на підставі п. 10 ч.1 ст.39 Закону, нормами чинного законодавства не передбачається винесення постанов про їх стягнення та виділення відповідних постанов в окреме провадження.

Таким чином, при закінченні виконавчого провадження, на підставі п.10 ч.1 ст.39 Закону, арешт з майна (коштів) боржника знімається, про що виконавець зазначає в постанові про закінчення.

2.11. Надіслання виконавчого документа до суду, який його видав, у випадку, передбаченому частиною третьою статті 63 цього Закону

Відповідно до пункту 11 частини першої статті 39 Закону виконавче провадження підлягає закінченню у разі надіслання виконавчого документа до суду, який його видав, у випадку, передбаченому ч.3 ст.63 цього Закону.

Відповідно до ст.63 Закону, за рішеннями, за якими боржник зобов’язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець насипного робочого дня після закінчення строку, визначеного ч. 6 ст. 26 Закону, а саме 10 робочих днів, перевіряє виконання рішення боржником. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, виконавець перевіряє виконання рішення не пізніш як на третій робочий день після відкриття виконавчого провадження.

У разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, – протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність.

Виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, передбаченого частиною другою статті 63, повторно перевіряє виконання рішення боржником.

У разі невиконання боржником рішення, яке не може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає до органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та виносить постанову про закінчення виконавчого провадження.

Так, наприклад, до рішень, за якими боржник зобов’язаний особисто вчинити певні дії на користь стягувача та які не можуть бути виконані без участі боржника, можна віднести:

  • зобов’язання надавати час для зустрічей з дитиною,
  • зобов’язання провести нарахування та виплату підвищення до пенсії,
  • зобов’язання нарахувати і виплатити грошове забезпечення, тощо.

Отже, виконавче провадження підлягає закінченню, на підставі п. 11 ч.1 ст.39 Закону, у разі невиконання боржником рішення, лише якщо таке рішення не може бути виконано без участі боржника та за умови дотримання державним виконавцем послідовності дій з метою виконання відповідного судового рішення.

Постанова про закінчення виконавчого провадження виноситься в день настання відповідних обставин або в день, коли виконавцю стало відомо про такі обставини (ч.2 ст.39 Закону).

Виконавчий документ разом із постановою про закінчення виконавчого провадження надсилається до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав.

Також, у разі закінчення виконавчого провадження, з підстав передбачених п.11 ч.1 ст.39 Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня 3 дня винесення постанови про закінчення виконавчого провадження виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому Законом (ч. 3 ст. 40 Закону).

Після завершення виконавчого провадження з виконання рішення, за яким боржник зобов’язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, якщо виконавчий збір, витрати виконавчого провадження, основна винагорода приватного виконавця та штрафи не стягнуто, виконавець відкриває виконавчі провадження за відповідними постановами та вживає заходів примусового виконання рішень, передбачених Законом, шляхом звернення стягнення на кошти та інше належне боржнику майно. (п.7 розділу ІХ Інструкції).

2.12. Рішення фактично виконано під час виконання рішення Європейського суду з прав людини

Відповідно до пункту 12 частини першої статті 39 Закону виконавче провадження підлягає закінченню у разі, якщо рішення фактично виконано під час виконання рішення Європейського суду з прав людини.

Так, якщо Європейським судом постановлено рішення, за яким передбачається вжиття додаткових заходів індивідуального характеру шляхом виконання рішення національного суду, орган ДВС вживає заходів щодо виконання рішення суду шляхом виплати стягувачу коштів за бюджетною програмою 3601170 «Платежі на виконання рішень закордонних юрисдикційних органів, прийнятих за наслідками розгляду справ проти України».

Таким чином, рішення національного суду повинно бути виконано в рамках виконання рішення Європейського суду, в порядку та в строки передбачені діючим законодавством.

Отже, якщо рішення національного суду фактично виконано під час виконання рішення Європейського суду з прав людини, виконавче провадження підлягає закінченню.

Постанова про закінчення виконавчого провадження виноситься в день настання відповідних обставин або в день, коли виконавцю стало відомо про такі обставини (ч.2 ст.39 Закону).

Виконавчий документ разом із постановою про закінчення виконавчого провадження надсилається до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав.

Слід відзначити, що у разі нестягнення з боржника виконавчого збору та витрат виконавчого провадження, при закінченні виконавчого провадження на підставі п. 12 ч.1 ст.39 Закону, нормами чинного законодавства не передбачається винесення таких постанов та виділення їх в окреме провадження.

2.13. Непред’явлення виконавчого документа за відновленим виконавчим провадженням у строки, визначені статтею 41 цього Закону

Згідно пункту 13 частини першої статті 39 Закону виконавче провадження підлягає закінченню у разі непред’явлення виконавчого документа за відновленим виконавчим провадженням у строки, визначені статтею 41 Закону.

Відповідно до ст. 41 Закону, у разі якщо постанова виконавця про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа стягувачу визнана судом незаконною чи скасована в установленому законом порядку, виконавче провадження підлягає відновленню за постановою виконавця не пізніше наступного робочого дня 3 дня одержання виконавцем відповідного рішення.

У разі відновлення виконавчого провадження стягувач, суд або орган (посадова особа), яким повернуто виконавчий документ, зобов’язані у місячний строк з дня надходження постанови про відновлення виконавчого провадження пред’явити його до виконання.

Необхідно відзначити, що в матеріалах виконавчого провадження має бути документальне підтвердження отримання стягувачем, судом або органом (посадовою особою) постанови про відновлення виконавчого провадження.

Отже, у разі якщо стягувач, суд або орган (посадова особа), яким було повернуто виконавчий документ, у місячний строк, з дня надходження їм постанови про відновлення виконавчого провадження, не пред9явили відповідний виконавчий документ до виконання то виконавче провадження підлягає закінченню. Державний виконавець в день настання обставин, передбачених п.13 ч.1 ст.39 Закону, або в день, коли виконавцю стало відомо про такі обставини, виносить постанову про закінчення виконавчого провадження.

Також у разі нестягнення з боржника виконавчого збору та витрат виконавчого провадження, при закінченні виконавчого провадження на підставі п. 13 ч.1 ст.39 Закону, нормами чинного законодавства не передбачається винесення постанов про їх стягнення та виділення відповідних постанов в окреме провадження.

2.14. Стягнені з боржника в повному обсязі кошти не витребувані стягувачем протягом року та у зв’язку з цим перераховані до Державного бюджету України

Відповідно до пункту 14 частини першої статті 39 Закону виконавче провадження підлягає закінченню у разі, якщо стягнені з боржника в повному обсязі кошти не витребувані стягувачем протягом року та у зв’язку з цим перераховані до Державного бюджету України.

Відповідно до ч.7 ст. 47 Закону, у разі якщо стягнуті з боржника грошові суми не витребувані стягувачем протягом одного року з дня їх зарахування на відповідний рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця, такі суми зараховуються до Державного бюджету України в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної фінансової політики, за умови повідомлення виконавцем стягувача про наявність стягнутих на його користь грошових сум.

Відповідальна особа у передостанній день закінчення строку зберігання коштів на депозитному рахунку письмово повідомляє про це начальника органу державної виконавчої служби, який не пізніше наступного дня визначає особу для підготовки розпорядження про зарахування коштів до Державного бюджету України.

Дозвіл на перерахування коштів з депозитного рахунку надається виключно начальником органу державної виконавчої служби або уповноваженою ним особою, який є розпорядником рахунку (п.16 розділу VII Інструкції).

Таким чином, у разі якщо стягнуті з боржника грошові суми не витребувані стягувачем протягом одного року, з дня їх зарахування на відповідний рахунок органу державної виконавчої служби, відповідні кошти, за дозволом начальника органу державної виконавчої служби або уповноваженої ним особи, перераховуються до Державного бюджету України, за умови, що стягувач був належним чином повідомлений про наявність стягнутих на його користь грошових сум, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення стягувачу.

Отже, виконавче провадження підлягає закінченню на підставі п.14 ч.1 ст.39 Закону, за сукупності наступних умови:

  • кошти стягнені з боржника в повному обсязі,
  • стягувач був належним чином повідомлений про наявність стягнутих на його користь грошових сум,
  • кошти не витребувані стягувачем протягом року та у зв’язку з цим перераховані до Державного бюджету України.

Постанова про закінчення виконавчого провадження виноситься в день настання обставин, передбачених п. 14 ч.1 ст. 39 Закону, або в день, коли виконавцю стало відомо про такі обставини (ч.2 ст.39 Закону).

Виконавчий документ разом із постановою про закінчення виконавчого провадження надсилається до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав.

Слід відзначити, що при закінченні виконавчого провадження, на підставі п.14 ч.1 ст.39 Закону, накладений на майно (кошти) боржника арешт знімається, крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат виконавчого провадження.

У разі закінчення виконавчого провадження, з підстав передбачених п.14 ч.1 ст.39 Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто. державний виконавець не пізніше наступного робочого дня 3 дня винесення постанови про закінчення виконавчого провадження виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому Законом (ч. 3 ст. 40 Закону).

2.15. Коштів, що надійшли від реалізації заставленого майна (за виконавчим документом про звернення стягнення на заставлене майно), недостатньо для задоволення вимог стягувача – заставодержателя, а також якщо майно, яке є предметом іпотеки, передано іпотекодержателю або придбано ним відповідно до вимог Закону України “Про іпотеку” за виконавчим документом про звернення стягнення на майно, яке є предметом іпотеки

Згідно пункту 15 частини першої статті 39 Закону виконавче провадження підлягає закінченню у разі якщо коштів, що надійшли від реалізації заставленого майна (за виконавчим документом про звернення стягнення на заставлене майно), недостатньо для задоволення вимог стягувача – заставодержателя, а також якщо майно, яке є предметом іпотеки, передано іпотекодержателю або придбано ним відповідно до вимог Закону України “Про іпотеку” за виконавчим документом про звернення стягнення на майно, яке є предметом іпотеки.

Згідно вимог чинного законодавства, звернення стягнення на заставлене майно здійснюється за рішенням суду або третейського суду, на підставі виконавчого напису нотаріуса, якщо інше не передбачене законом або договором застави. (ч.6 ст.20 Закону України «Про заставу» від 02.10.1992 На 2654-ХІІ (далі – Закон «Про заставу»), ч.3 ст.33 Закону України «Про іпотеку» від 05.06.2003 Не 898-IV (далі – Закон «Про іпотеку»)).

Відповідно до вимог ст. 51 Закону, реалізація заставленого майна здійснюється в порядку, встановленому Законом України “Про виконавче провадження”. Примусове звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється виконавцем з урахуванням положень Закону України “Про іпотеку”.

Необхідно відзначити, що однією з особливостей звернення стягнення на предмет іпотеки є право іпотекодержателя та інших кредиторів боржника відповідно до пріоритету їх зареєстрованих вимог, протягом десяти днів з дня оголошення прилюдних торгів такими, що не відбулися, придбати предмет іпотеки за початковою ціною шляхом заліку своїх забезпечених вимог в рахунок ціни майна. (ч.1 ст.49 Закону «Про іпотеку»)

Якщо іпотекодержатель не скористався правом, передбаченим ч.1 ст.49 Закону «Про іпотеку», за результатами перших прилюдних торгів, призначається проведення на тих же умовах других прилюдних торгів. Початкова ціна продажу предмета іпотеки на других прилюдних торгах становить 80 відсотків. Якщо іпотекодержатель не скористався правом, передбаченим ч.1 ст.49 Закону «Про іпотеку», за результатами других прилюдних торгів призначається проведення у тому самому порядку третіх прилюдних торгів. Початкова ціна продажу предмета іпотеки на третіх прилюдних торгах становить 70 відсотків початкової вартості майна.

У разі якщо коштів, що надійшли від реалізації заставленого майна, недостатньо для задоволення вимог стягувача – заставодержателя за виконавчим документом, на підставі якого звернено стягнення на заставлене майно, виконавче провадження підлягає закінченню на підставі пункту 15 частини першої статті 39 цього Закону.(ч.2 ст.51 Закону)

У разі нереалізації майна на третіх електронних торгах виконавець повідомляє про це стягувачу і пропонує йому вирішити питання про залишення за собою нереалізованого майна. Майно передається стягувачу за ціною третіх електронних торгів або за фіксованою ціною. Про передачу майна стягувачу в рахунок погашення боргу виконавець виносить постанову (п. 6, 9 ст.61 Закону).

Враховуючи викладене, при зверненні стягнення на заставлене майно (за виконавчим документом про звернення стягнення на заставлене майно), відповідне майно може бути:

  • реалізоване шляхом електронних торгів,
  • передано стягувачу в рахунок погашення боргу,
  • передано іпотекодержателю або придбано ним відповідно до вимог Закону України “Про іпотеку” за виконавчим документом про звернення стягнення на майно, якщо таке майно є предметом іпотеки.

Отже, у разі якщо коштів, що надійшли від реалізації заставленого майна (за виконавчим документом про звернення стягнення на заставлене майно), недостатньо для задоволення вимог стягувача – заставодержателя, а також якщо майно, яке є предметом іпотеки, передано іпотекодержателю або придбано ним відповідно до вимог Закону України “Про іпотеку” за виконавчим документом про звернення стягнення на майно, яке є предметом іпотеки, виконавче провадження підлягає закінченню.

Постанова про закінчення виконавчого провадження виноситься в день настання відповідних обставин або в день, коли виконавцю стало відомо про такі обставини (ч.2 ст.39 Закону).

Виконавчий документ разом із постановою про закінчення виконавчого провадження надсилається до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав.

Після повного розрахунку переможця за придбане майно (у тому числі сплати винагороди Організатору) на підставі протоколу про проведення електронних торгів та платіжного документа, що підтверджує сплату додаткової винагороди Організатору (у випадку, якщо майно реалізувалося за ціною, вищою стартової), виконавець протягом п’яти робочих днів складає акт про проведені електронні торги. Державний виконавець додатково затверджує акт про проведені електронні торги у начальника відділу, якому він безпосередньо підпорядкований. (п.4 розділу Х Порядку реалізації арештованого майна затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 29.09.2016 № 2831/5).

Звертаємо увагу, що не пізніше наступного робочого дня 3 дня видачі/надсилання акта про проведені електронні торги переможцю виконавець виносить постанову про зняття арешту з реалізованого майна, накладеного відділом державної виконавчої служби (приватним виконавцем) (крім арешту, накладеного на виконання рішення суду про вжиття заходів для забезпечення позову). Копії постанови виконавця про зняття арешту з реалізованого майна надсилаються не пізніше наступного робочого дня після її винесення переможцю та відповідному органу (установі) для зняття арешту (п.7 розділу Х Порядку реалізації арештованого майна, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 29.09.2016 На 2831/5).

Також, у разі закінчення виконавчого провадження, з підстав передбачених п.15 ч.1 ст.39 Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня 3 дня винесення постанови про закінчення виконавчого провадження виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому Законом (ч. 3 ст. 40 Закону).

2.16. Погашення, списання згідно із Законом України “Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії” неустойки (штрафів, пені), інших штрафних, фінансових санкцій, а також інфляційних нарахувань і процентів річних, нарахованих на заборгованість теплопостачальних та теплогенеруючих організацій перед Національною акціонерною компанією “Нафтогаз України”, ”і дочірньою компанією “Газ України”, Публічним акціонерним товариством “Укртрансгаз” за спожитий природний газ, підприємств централізованого водопостачання та водовідведення, що надають послуги з централізованого водопостачання та водовідведення, послуги з постачання холодної води та послуги з водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), перед постачальниками електричної енергії за спожиту електричну енергію, що підлягали виконанню на підставі виконавчого документа за судовим рішенням

Відповідно до пункту 16 частини першої статті 39 Закону виконавче провадження підлягає закінченню у разі погашення, списання згідно із Законом України “Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії” неустойки (штрафів, пені), інших штрафних, фінансових санкцій, а також інфляційних нарахувань і процентів річних, нарахованих на заборгованість теплопостачальних та теплогенеруючих організацій перед Національною акціонерною компанією “Нафтогаз України”, її дочірньою компанією “Газ України”, Публічним акціонерним товариством “Укртрансгаз” за спожитий природний газ, підприємств централізованого водопостачання та водовідведення, що надають послуги з централізованого водопостачання та водовідведення, послуги з постачання холодної води та послуги з водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), перед постачальниками електричної енергії за спожиту електричну енергію, що підлягали виконанню на підставі виконавчого документа за судовим рішенням.

Згідно ст. 2 Закону України “Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії” від 03.11.2016 № 1730-VIII (далі – Закон № 1730-VIII), дія Закону поширюється на відносини із врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії.

Отже, вимоги Закону № 1730- VIII поширюються лише на виконавчі провадження, в яких:

  • стягувачами за виконавчими документами є Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України”, її дочірня компанія “Газ України”, Публічне акціонерне товариство “Укртрансгаз”, постачальники електроенергії.
  • боржником є підприємства, що виробляють теплову енергію, транспортують та постачають теплову енергію, надають послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води, та підприємства централізованого водопостачання та водовідведення, що надають послуги з централізованого водопостачання та водовідведення, послуги з постачання холодної води та послуги 3 водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем).
  • суть заборгованості – спожитий природний газ, використаний станом на 1 липня 2016 року для виробництва теплової та електричної енергії, послуг з опалення та постачання гарячої води (з урахуванням суми неустойки (штрафу, пені), інфляційних нарахувань, процентів річних, нарахованих на заборгованість за спожитий природний газ), крім заборгованості, раніше реструктуризованої (розстроченої та/або відстроченої), у тому числі згідно з рішенням суду.

Відповідно до п.8 ч.1 ст.1 Закону № 1730- VIII, процедура врегулювання заборгованості – заходи, спрямовані на зменшення, списання та/або реструктуризацію заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій за спожитий природний газ, підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиту електричну енергію шляхом:

  • списання заборгованості,
  • реструктуризації,
  • проведення взаєморозрахунків.

Порядок списання неустойки (штрафів, пені), інфляційних нарахувань, процентів річних, нарахованих на заборгованість за енергоносії, централізоване водопостачання та водовідведення, передбачено ст. 7 Закону № 1730-VIII.

Зобов’язання зі сплати неустойки (штрафів, пені), інфляційних нарахувань, процентів річних, нарахованих на заборгованість підприємств централізованого водопостачання та водовідведення за спожиту для виробництва послуг централізованого водопостачання та водовідведення, постачання холодної води та водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем) за спожиту електричну енергію станом на 1 липня 2016 року підлягають списанню, за умови відсутності у таких підприємств заборгованості за спожиту електричну енергію станом на 1 липня 2016 року.

Необхідно відзначити, що врегулювання зобов’язань теплопостачальних та теплогенеруючих організацій зі сплати неустойки (штрафів, пені), процентів річних, інфляційних нарахувань, нарахованих на заборгованість за природний газ, використаний для виробництва теплової енергії, надання послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води до 1 липня 2016 року, пропонується здійснювати в порядку списання при виконанні процедури реструктуризації загального боргу за спожитий природний газ.

Про реструктуризацію заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій за спожитий природний газ та підприємств централізованого водопостачання, водовідведення за спожиту електричну енергію, сторони укладають Типовий договір про реструктуризацію відповідної заборгованості. Згідно Типового договору про реструктуризацію заборгованості, затвердженого Кабінетом Міністрів України, під час перерахування коштів боржником є обов’язковим посилання на номер договору в призначенні платежу.

Враховуючи викладене, погашення заборгованості шляхом реструктуризації, підтверджується укладеним сторонами договором про реструктуризацію, та платіжними документами, які свідчать про виконання вимог такого договору. Звертаємо увагу, що зазначення в платіжних документах номера договору про реструктуризацію є обов’язковим.

Відповідно до ст.4 Закону Мо 1730-УШ, взаєморозрахунки щодо врегулювання заборгованості проводяться на підставі укладеного між сторонами договору про організацію взаєморозрахунків.

Таким чином, виконання вимог виконавчого документа за судовим рішенням, підтверджується договором про проведення взаєморозрахунків між сторонами та документами, які свідчать про виконання вимог такого договору.

Отже, у разі отримання документів, які підтверджують обставини передбачені п.16 ч.1 ст.39 Закону, виконавець закінчує виконавче провадження, про що виносить постанову про закінчення виконавчого провадження в день настання відповідних обставин або в день, коли виконавцю стало відомо про такі обставини.

Звертаємо увагу, що відповідно до п.6 ч.5 ст.27 Закону, за виконавчими документами про стягнення заборгованості. що підлягає врегулюванню відповідно до Закону України “Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії”, а також згідно з постановами державних виконавців, винесеними до набрання чинності цим Законом, виконавчий збір не стягується.

Слід відзначити, що у разі нестягнення з боржника витрат виконавчого провадження, при закінченні виконавчого провадження на підставі п. 16 ч.1 ст.39 Закону, нормами чинного законодавства не передбачається винесення постанови та виділення в окреме провадження постанови про стягнення витрат виконавчого провадження.

Враховуючи викладене, відповідно до ч.1 ст. 40 Закону, при закінченні виконавчого провадження накладений на майно (кошти) боржника арешт знімається.

3. Наслідки закінчення виконавчого провадження

У разі якщо при закінченні виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1. 2, 4, 6, 7 9 11, 14 і 15 ч.1 ст. 39 Закону, витрати виконавчого провадження не були стягнуті, виконавець виносить постанову про стягнення витрат виконавчого провадження яка виділяється в окреме провадження і підлягає виконанню в порядку, встановленому Законом.

Постанова про стягнення витрат виконавчого провадження, в якій виконавцем зазначаються види та суми витрат, надсилається сторонам виконавчого провадження не пізніше наступного робочого дня після її винесення.

Державний виконавець зобов’язаний відкрити виконавче провадження за постановою про стягнення витрат виконавчого провадження, виділеною в окреме провадження, не пізніше наступного робочого дня після закінчення виконавчого провадження (п.2 розділу ХІІ. Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України 02.04.2012 № 512/5 (в редакції від 29.09.2016 №2832/5).

У разі закінчення виконавчого провадження (крім офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, закінчення виконавчого провадження за судовим рішенням, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також, крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат виконавчого провадження, нестягнення основної винагороди приватним виконавцем], арешт, накладений на майно (кошти) боржника, знімається, відомості про боржника виключаються з Єдиного реєстру боржників, скасовуються інші вжиті виконавцем заходи щодо виконання рішення, а також проводяться інші необхідні дії у зв’язку із закінченням виконавчого провадження.

Про зняття арешту з майна (коштів) виконавець зазначає у постанові про закінчення виконавчого провадження, яка в день її винесення надсилається органу, установі, посадовій особі, яким була надіслана для виконання постанова про накладення арешту на майно (кошти) боржника, а у випадках, передбачених законом, вчиняє дії щодо реєстрації припинення обтяження такого майна (ст. 40 Закону).

Після закінчення виконавчого провадження авансовий внесок повертається стягувачу, якщо інше не передбачено Законом ( ч.3 ст.43 Закону).

Слід відзначити, до у разі винесення виконавцем постанови про закінчення виконавчого провадження на підставі пунктів 1 – 3, 5 – 7, 9 – 12, 14, 15 частини першої статті 39 Закону, тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України особи знімається (п.5 розділу ХІІІ Інструкції).

Виконавче провадження, щодо якого винесено постанову про його закінчення, не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених Законом (ч.1 ст.40 Закону).

comments powered by HyperComments
Правовий путь © 2017
Використання матеріалів сайту лише за умови посилання (для інтернет-видань - гіперпосилання) на «Правовий путь»